By Крім Британських островів, чимало кромлехів зустрічається на півночі материкової Європи. Зокрема у червні 2011 року був відкритий Кілп’яврський кромлех на Кольському півострові у Мурманській області за 5 км від поселення Кілп’явр і за 30 км від Північного Льодовитого океану. Кромлех розташований з північно-східного боку 310 сопки, оскільки лише звідти можна піднятися до святилища, бо довкола – прямовисні скелі (рис. 1).
Кілп’яврський кромлех – це коло діаметром 40 м, викладене з гранітних і гнейсових валунів. На північному сході розміщений найбільший білий валун висотою 2,78 м, довжиною 7 м та товщиною 3 м (рис. 2). Біля його внутрішнього боку лежить плоска кам’яна плита світлого кольору довжиною 5,5 м, шириною 2 м, розколота посередині на 4 частини, де помітно зміну кольору породи, а саме пляму з м’якою кам’яною дрібкою, на якій є сліди прожарювання. Вірогідно, що в цьому місці розводили вогнище під час жертвоприношень.
Зліва і справа від головного мегаліту розташовано два великих темних камені, а за ними інші валуни, висота яких зменшується відповідно до віддалення від головного каменя. Навпроти головного мегаліту з протилежної сторони кола поставлено два невеликих камені висотою 0,5 м. Майже у центрі кромлеха лежить світлий трикутний камінь, поставлений вершиною вгору. Якщо дивитись крізь прохід між найменшими каменями на головний мегаліт, то трикутний центральний камінь опиняється у центрі головного валуна, подібно до прицілу рушниці. Таким чином чітко визначається орієнтація кола по осі південний захід – північний схід, що видно і за збільшенням висоти на північний схід, і за розміщенням каменя-вівтаря біля головного валуна. Схожа орієнтація спостерігається в ірландських та англійських кромлехах, зокрема, у Дромбегу та Тамновері, тільки головний валун лежить у них не на північному сході, а на південному заході.
Як і інші кромлехи, Кілп’яврский кромлех був пов’язаний з солярним культом. Спостерігати за Сонцем можна було лише з північно-східної сторони від селища Кілп’явр. Саме над ним на початку січня підіймаються полярні зорі, а потім вперше після полярної ночі з-за обрію встає сонце. Отже, кромлех позначав місце зустрічі сонячного світила. Це був довгоочікуваний радісний день. На зовнішній стороні великого валуна є барельєфні кола природного походження (рис. 3).
Можливо камінь був розвернутий навмисно, або це випадковість, але в обох випадках давні люди сприймали ці кола як священні знаки сонця. Про культ сонця, яке воскресає після довгої полярної ночі, свідчить і назва сусіднього села і річки Пяйве. Саме так на мові лопарів-саамів називався бог сонця Пейве або Бейве Айлек.[1] За 32 м від кромлеха знайдено кам’яну овальну викладку, діаметр якої менше метра. Таке сусідство овальної викладки поруч з кромлехом невипадкове і підтверджує сакральність місця.
У 2003 році на території Мурманська, на Горілій сопці, керівник Мурманського відділення Астрономо-геодезичного товариства відкрив кромлех Варуна діаметром 9-10 м, зорієнтований по осі захід – схід (рис. 4).
Найбільшим монолітом цього кромлеху є принесений відступаючим льодовиком 8 000 р. до н.е. так званий Вороній камінь, який з часом розколовся по вертикалі і горизонталі, утворивши своєрідний дольмен. Найсхіднішим у колі є плоский камінь, очевидно, вівтар, на поверхні якого видовбаний прямий поперечний жолоб. На протилежній стороні кола, навпроти вівтаря, є вхід до святилища, позначений двома парами невеликих каменів. Двічі на рік, у дні весняного та осіннього рівнодення, при заході сонця у колі Варуна можна спостерігати гру тіней від фігури людини і жолоба, вирізаного на вівтарі, які утворюють хрест (знак сонця), який чітко видно на буквально палаючій у променях західного сонця поверхні моноліту.
8 травня 2012 року було виявлено кромлех у лісі біля с. Рудаєво Калининського району Тверської області. Кромлех, який його першовідкривачі назвали Рудаєвське кам’яне гніздо, складається з двох кам‘яних кілець, що не перетинаються між собою (рис. 5).
У центрі кромлеха поставлено основний менгір, який за своєю трикутною формою нагадує піраміду. Внутрішнє кільце діаметром 3,5 – 4 м складається з 5 лежачих каменів, зовнішнє кільце діаметром 8,5 – 9 м складається з 10 валунів. Ще 5 каменів поставлено поза зовнішнім кільцем. Всі камені покриті товстим шаром гумусу та моху (12 – 15 см), що дає можливість визначити приблизний вік кам’яного кола 3 000 – 5 000 років. Час його побудови збігається зі зведенням інших кромлехів Кавказу, Півночі Росії та Західної Європи. [2]
Нещодавно було виявлено менгіри-обеліски та дольмени в Челябінській області на острові Віри, розташованому на озері Тургояк.[3]
В Україні, у м. Запоріжжя, на острові Хортиця, археологи виявили у землі комплекс кам’яних кромлехів ІІІ тисячоліття до н.е.. На площі 100 кв. м було знайдено 12 культових кіл, розташованих за певною схемою, яка нагадує лабіринт. Можливо, це було святилище, в якому поклонялися Місяцю та Сонцю.[4]
У Вірменії виявлений кромлех Караундж або Зорац Карер (рис. 6), розміщений на гірському плато на висоті 1770 м над рівнем моря, в ущелині ріки Дар, недалеко від м. Сісіан. Вірменський археоастроном Парис Гіруні стверджує, що кромлех міг бути зведений 5 600 – 2 500 р. до н.е.
Центром комплексу є кам’яний курган, збоку якого розміщена ще одна гробниця у вигляді кам’яної скрині. Отже, Караундж був поховальною структурою, місцем, яке було мостом між небом і землею у циклічній мандрівці душі по колу життя, смерті і нового відродження у потойбічному світі. Але цим функції комплексу не обмежувались, про що свідчать особливості його композиції. Навколо кургану поставлено більше двохсот базальтових каменів висотою 1,5 – 2,8 м, вагою до 8,5 тон, які утворюють складну фігуру. З висоти пташиного польоту вона нагадує яйце з двома відростками на північний захід та південний схід. Овал-яйце, розміри якого 43 х 37 м, складається з 39 каменів. Всередині овалу дуга з каменів, прогнута до заходу, підкреслює його головну орієнтацію по осі захід-схід.
Північний та південний ряди каменів, які відходять від овалу, також повертають на захід. Північний ряд довжиною 172 м на північ та 40 м на захід нараховує 71 камінь, з яких 43 мають у верхній частині отвори діаметром 5 см. Південний ряд довжиною 160 м на південь та 40 м на захід нараховує 69 каменів, 27 з яких мають отвори. На думку арстофізика з Бюраконської обсерваторії Ельми Парсанян, яка досліджувала комплекс в 1980-ті роки, камені з отворами вказують на сходження Місяця та сходу і заходу Сонця у дні літнього та зимового сонцестоянь. У 1990-ті роки дослідження Е. Парсанян продовжив вірменський археоастроном Парис Геруні і дійшов того ж висновку (рис. 7).
Поблизу комплексу виявили тонке обсидіанове скло. Воно могло вставлятись в отвори каменів для збільшення, що перетворювало їх на своєрідні телескопи. На думку вчених, отвори у каменях визначали точки перетину азимутів Сонця і Місяця у день весняного рівнодення, давали можливість спостерігати Сонце не лише у момент сходження на світанку, але й у полудень в зеніті та протягом дня літнього сонцестояння. Камені без отворів могли використовуватись для того, щоб встановити кут зору. Отже, згідно з версією Париса Гіруні, комплекс Зорац Карер виконував функції храму вірменського бога сонця Арі та астрономічної обсерваторії.[5] Цю думку підтримав астрофізик, доктор фізико-математичних наук Мігран Варданян, який ініціював і очолив в 2010 р. експедицію Оксфордського університету для дослідження Караунджа. За його словами, цей комплекс може бути найстарішою обсерваторією світу. “Ідея некрополя безумовно правильна, – пише вчений, – але після нашого першого дослідження центрального кола ясно, що пам’ятник скерований до Сонця і швидше за все узгоджений з Місяцем, і, що дуже цікаво, можливо узгоджений навіть з деякими зірками і планетами, про що свідчать маленькі отвори, просвердлені через моноліти і скеровані на горизонт. Саме ці отвори роблять цей мегалітичний комплекс унікальним і виключним зі всіх подібних європейських пам’яток”.[6]
Отже, кам’яні та земляні кола V – III тисячоліття до н.е., зведені у різних частинах давнього світу, як і кургани проходження, були для сакрального поєднання енергетики Матері-Землі з енергією Сонця та інших космічних світил для забезпечення подальшого буття, як живих на землі, так і померлих в позаземному світі (не випадково у багатьох кромлехах були поховальні структури). Домінування цієї ідеї у релігійній свідомості того часу визначало особливості архітектури будь-яких видів сакральних споруд, зведених на принципі проведення променя світла у середину мегалітичної структури. Але у порівнянні з курганами проходження, які загалом мали лише проводити промені Сонця і Місяця, кромлехи забезпечували більший спектр взаємодії енергетичних потоків землі та небесних світил. На відміну від курганів проходження, поховання не відігравали у кромлехах домінуючої ролі. Із культу Землі акцент поступово переносився на культ Сонячного божества та інших обожнених світил. Камені кромлехів сприймались як акумулятори, синтезатори та розповсюджувачі енергетики надземного світу. Збільшення мегалітичного кола підсилювало його енергетичний потенціал.
Домінування ідеї взаємодії енергій Землі і небесного світу, релігійних культів Матері-Землі і Сонця, втілене у мегалітичних будівлях V – III тисячоліття до н.е., не випадково збігається в часі з перебуванням нашої планети у зодіакальних знаках Тельця та Овна. Це підтверджує відображення провідних релігійно-світоглядних ідей і уявлень у характеристиках знаків Зодіаку.
[1] www.buza.su/view.page.php&page-id=98
[2] tverzna.u/archives/1355. http://dostoyanieplaneti.ru/175-rudaievskoie-kamiennoie-ghniezdo
[3] www.megality.ru/megality evropy
[4] ru.wikipedia.org/wiki//
[5] uk.wikipedia.org/wiki/
[6] ru.wikipedia.org/wiki/.
