By Соціальні мережі відіграють важливу роль у становленні ідентичності та самопрезентації особи. Водночас вони впливають і на формування самоідентифікації, що “є однією із форм творчості людини, за допомогою якої здійснюється самопізнання, самостановлення, реалізація свого неповторного “Я”, пошук свого соціального призначення, що дозволяє отримувати переваги в конкурентній боротьбі з іншими соціальними суб’єктами, які діють в соціокультурному просторі”[1].
Кожна особистість проходить основні етапи соціокультурної самоідентифікації: розпізнавання, отримання і підтвердження, декларування. На першій стадії відбувається пізнання норм, цінностей, пріоритетів і рольових настанов, які пропонує оточення, їхнє пропагування для ствердної ідентичності суспільства, отримання позитивної оцінки соціуму через справжню або віртуальну реальність, а відтак ідентифікація норм, пріоритетів, цінностей, зразків поведінки, смаків через віртуальну/реальну комунікацію та дистанціювання від цих понять.
Для дослідження ідентичності особи у 1954 р. вчені В. Кун та Т. Мак-Партланд розробили спеціальну методику “Хто я?”. Тестуючи з її допомогою людину, психологи часто виявляють, що більша частина інформації, яку розповідає особа, міститься на її акаунті у соціальних мережах. Надаючи інтернет-спільноті дані про вік, національність, місце проживання, політичні симпатії, улюблені книги та фільми на етапі реєстрації, людина зображує себе та свою ідентичність. Соціальні мережі є платформою для самопрезентації: особа може сформувати свій імідж, наповнюючи профіль необхідною для себе інформацією, що створить для суспільства відповідний образ.
Нині у соцмережах спостерігається явище “гри з ідентичністю”. Психолог Н. Корольова стверджує, що у віртуальній реальності особа часто залишається анонімною. Специфікою самоідентифікації у соцмережах є сенсорний досвід і множинність особистості: користувач може вирішити, чи залишатися собою, стати невидимкою, тобто анонімом, або придумати одну чи кілька індивідуальностей. Оскільки людина може змінювати дані про свій вік, стать, соціальний статус, професію, демонструвати різноманітні ролі чи риси вигаданої особистості, відбувається “гра з ідентичністю”[2].
Є. Єфімов також вважає, що молодь побоюється відкривати свою особистість у мережі. Сучасні психологи зазначають, що люди, які придумують собі ідентичності в інтернеті, у реальному житті продовжують переживати і говорити про віртуальні події, наділяючи їх такою самою чи навіть більшою значущістю, ніж те, що трапилося насправді.
Під час мережевого спілкування ми користуємося письмовою мовою, що вказує на перманентну самоідентичність. В інтернеті ми можемо краще презентувати себе, натомість у реальному спілкуванні є ризик наштовхнутися на надмірні емоції. До того ж технічні засоби роблять мережеві дискурси багатшими, а віртуальне спілкування – продуктивнішим, аніж реальне. У мережі можна знайти однодумців, спілкуватися одночасно з багатьма людьми, які перебувають у різних країнах, довго обдумувати свою відповідь. В інтернеті є повна фізична присутність комунікантів, зате бар’єрів для спілкування майже немає.
Отже, на сучасному етапі розвитку суспільства соціальні мережі стали потужним інструментом соціокультурної самоідентифікації та самопрезентації особи. І хоча кожна особа може створити собі бажаний імідж в інтернеті, варто пам’ятати, що соціальні мережі не замінюють реального спілкування.
[1] Кургузов А. О. Соціальні мережі як сучасний інструмент процесу соціокультурної самоідентифікації особи. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2017. Вип. 70. С. 55.
[2] Королева. Н. Н. Влияние коммуникации в сети интернет на личностные особенности пользователей
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
