Самознищення Європи?

Самознищення Європи?

Масштаби “Великого переселення народів” до Європи вже до середини XXI століття можуть кардинально змінити європейську цивілізацію, у якій пануватимуть інші цінності та культура. А Україна, для якої євроінтеграція стала національною ідеєю, після довгого шляху може прийти не до тієї Європи, на яку очікувала.

У книжці “Самознищення Європи” британський журналіст Дуглас Мюррей розглядає проблему наповненості Європейського континенту азійськими й африканськими мігрантами, які здебільшого є мусульманами. У 1950-ті через зменшення населення після Другої світової та дефіцит робочих рук Європа запросила перших мігрантів. У деяких країнах їх зустрічали на офіційному рівні та з почестями.Вважалося, що більшість із них або асимілюється, або невдовзі повернеться на батьківщину. Однак політики європейських країн помилилися у своїх прогнозах щодо чисельності та темпів приросту міграції — вони перевершили навіть найсміливіші прогнози.

2015 рік став початком справжнього нового “Великого переселення народів”. Гасло німецької канцлерки Ангели Меркель “Ми впораємося”, озвучене на ґрунті ліберальних толерантних цінностей та історичної провини німців за нацизм, відкрило шлюзи для масової міграції. В одну лише Швецію у 2015 році щоденно прибувало 10 тис. мігрантів. До Європи ринули мільйони біженців, які, попри поширений міф про політичні переслідування на батьківщині, насправді були економічними мігрантами. Вони прибули до Європи не через небезпеку для життя, а по кращі зарплати чи соціальні виплати. Чимало мігрантів заплатили контрабандистам або посередникам до кількох десятків тисяч доларів за дорогу до ЄС.

Дуглас Мюррей, який побував у десятках країн і відвідав центри прийняття біженців на кордонах Європи, зазначає, що понад 70 % мігрантів — молоді чоловіки, які часто видають себе за неповнолітніх, навмисно позбуваючись документів. Прикордонні країни ЄС, як-от Італія, Греція або Іспанія, спочатку намагалися стримувати чи документувати мігрантів, але потім бюрократи втомилися від багатотисячного людського потоку й часто намагалися просто виштовхати біженців у інші країни ЄС. Очікувалося, що мігранти рівномірно розселяться країнами, але ті чомусь селилися не в селах, а у великих містах і столицях. До того ж в одних кварталах, формуючи в Лондоні чи Парижі цілі райони, у яких майже не залишилося місцевих. (Поліція і швидка бояться виїжджати туди на виклик, навчені гірким досвідом нападів мігрантів.)

Керуючись почуттями провини після загибелі на турецькому узбережжі трирічного хлопчика Алана Курді, Європа, розпалена зворушливими публікаціями в пресі, почала знижувати обмеження на в’їзд мігрантів. Водночас країни Перської затоки залишалися байдужими й не поспішали впускати до себе мусульманських біженців, хіба лиш як тимчасових робітників. Єдиною допомогою, яку арабські держави надають біженцям, є фінансування будівництва мечетей у Європі та скерування тудимусульманських проповідників.

Мігранти-мусульмани вже стали в Європі активною меншістю, і європейські політики закликають змиритися з ними й не дратувати їх. Після розстрілу редакції Charlie Hebdo чимало письменників і дослідників ісламу зазнали нападів, погроз та навіть убивств, тож критика ісламу стала негласно табуйованою. Критики релігії сконцентрувалися суто на християнстві, адже так безпечніше. Натомість ліберальна преса таврує як “ісламофобів” тих європейців, які вголос говорять про загрози, що їх принесли мігранти, зокрема — про підвищення рівня кримінальних злочинів.

Борючись із “мовою ненависті”, європейські поліціянти не повідомляють про те, що всі вуличні зґвалтування в їхніх країнах здійснюють мігранти. Уряди ж завжди говорять, що такі злочини вчинені “шведами” чи “німцями”, скромно забуваючи додавати частинку “афро”. У 2015 році під час велелюдного свята в Кельні мігранти зґвалтували 1200 жінок, країну накрила “епідемія зґвалтувань”. Влада намагалася замовчати її й приховати її мігрантське походження. Як спосіб боротьби зі зґвалтуваннями, скандинавські країни відкрили курси толерантності, на яких у лекціях і брошурах повідомляли сомалійцям, нігерійцям та пакистанцям про європейські стандарти поводження із жінками. Випускники цих курсів пізніше зізнавалися, що не знали таких речей, бо начебто них у племені “можна брати силою жінок, які сподобалися”. 

Більшість терактів також вчинені мігрантами, яких Європа гостинно прийняла в себе. Громадськість була шокована, коли дізналася, що ісламіст, який вчинив теракти в Парижі у 2015 році, жив коштом бельгійської допомоги з безробіття й отримав 19 тис. євро. Мюррей зазначає, що Європа — перше в історії суспільство, яке платить людям, які на нього нападають. А організатора терактів у Німеччині Мохаммада Даліля захистили від депортації депутати проросійської партії Die Linke, після чого він підірвав бомбу на фестивалі, поранивши 15 людей.

Проте найбільшої критики в Європі зазнають не мусульманські радикали, а європейці, які протестують проти мігрантів, — їх таврують як “расистів”. Мюррей розповідає історію Гірші Алі — сомалійки, яка зазнала жіночого обрізання і, уникаючи примусового одруження, втекла з країни до Нідерландів, де стала депутаткою парламенту. Алі критикувала відсталість ісламу, за що її почали переслідувати мусульманські радикали та ліберальна преса. Зрештою, Гірші Алі позбавили громадянства в Нідерландах. Країна, яка впустила сотні тисяч нелегалів і радикальних екстремістів, позбавила громадянства єдину мігрантку, яка продемонструвала успішну інтеграцію в європейське суспільство, наголошує Мюррей. Однак радикальних проповідників у європейських мечетях, які закликають вбивати геїв і накидати паранджі на жінок, ліберальна преса оминає увагою.

У найбільших містах Франції, Британії, Швеції мігранти становлять понад половину населення. Наприклад, у шведському Розенкарді шведська мова не є рідною для жодного школяра віком до 14 років. Аналітики наголошують, що за збереження наявних темпів міграції нинішнє покоління шведів стане етнічною меншиною у своїй країні до 2050 року. У Британії найпоширенішим іменем для хлопчиків стало МохаммедАналітики наголошують, що у XXI столітті християни можуть статирелігійною меншиною в деяких країнах Західної Європи, принаймні в аспекті вірян-практиків. Як зазначає Мюррей, із документів Міноборони Британії за 2014 рік відомо, що «з огляду на мультикультурність та етнічне різноманіття країни, збройні втручання за кордоном стають неможливими»

Мюррей говорить, що ліберальна міграційна політика може погубити європейські суспільства, і вказує на парадокси, які вона уже спричинила. Там, де поселилося чимало мусульман, почастішали напади на синагоги та євреїв, які змушені ставати біженцями. Сповідуючи цінності рівності, інклюзивності та толерантності, європейські уряди заселили до своїх країн мільйони мігрантів, які не є ні ліберальними, ні толерантними. Наприклад, у Лондоні, де кількість неєвропейського населення вже перевалила за 50 %, рівень гомофобії становить майже 29 %.

Європейські суспільства, які, здавалося б, давно подолали середньовічні погляди, знову актуалізують дискусії щодо примусових одружень, чи прав жінок носити паранджу, що є частиною традицій нових європейців. Навіть наукові теорії, як-от еволюція, дедалі голосніше критикуються ісламістами, з якими європейські вчені остерігаються сперечатися. Деякі мігранти вже публічно нарікають на європейців. От, наприклад, сирієць Арас Бачо поскаржився на сторінках Huffington Post Deutschland на європейських “расистів” і запропонував їм виїжджати з Німеччини, якщо їм не подобаються біженці.

Критики етнічних і культурних змін, які відбуваються на Європейському континенті, визнають, що вже нічого не можуть вдіяти — нове обличчя Європи буде відмінним від традиційного. Зважаючи на це, Україні також варто бути свідомою щодо нових можливих напрямків розвитку європейських ціннісних і культурних тенденцій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Дволикий Левіафан Слабкість Заходу й майбутнє України