Себастьян Курц – ціна безоглядності

Себастьян Курц – ціна безоглядності
Після відставки у жовтні 2021 року, вже двічі екс-канцлер Австрії Себастьян Курц став робити те саме, що робив після своєї першої відставки наприкінці травня 2019 – готувати власне повернення до офісу глави уряду на Бальгаузпляц 2. Як і в 2019 він, як керівник Народної партії, вирушив країною, щоб особисто провідати місцеві партійні осередки. У 2019 такий тур переріс у тріумфальну ходу і повернув його на посаду канцлера. Однак цього разу щось пішло не так. Замість камбек-туру вийшов тур вибачень перед розлюченими однопартійцями, які не стримувались із неприємними запитаннями до свого лідера. Постійно доводилося викручуватися, вибачатися і швидко зникати. Партія переживає відчутні репутаційні втрати і пов’язує їх зі своєю колишньою надією – Себастьяном Курцом. Відомо ж, чим більші надії, тим більші й розчарування.

А починалося все гарно. Син подружжя вчительки й інженера з відзнакою закінчив ґімназію, відслужив в армії і вступив на юридичний факультет Віденського університету. Ще в ґімназії увійшов до молодіжної організації Народної партії. Через політичну активність університетські студії затягнулися до тринадцяти семестрів, а з призначенням у 25-річному віці державним секретарем міністерства внутрішніх справ з питань інтеграції мігрантів і зовсім обірвалися. Це не перешкодило Курцові у 27-річному віці стати наймолодшим міністром закордонних справ всіх часів і всіх народів. Курц вважався політичним вундеркіндом і неофіційним кронпринцом – майбутнім лідером своєї партії.

Партійний кронпринц, однак, вирішив не полишати питання партійного лідерства на волю обставин і часу, а взяти справу в свої руки – поваливши тодішнього лідера, Райнгольда Міттерленера, самому очолити партію, на дочасних виборах стати канцлером. І це йому вдалося. Відбувалося все в 2016–17 роках і супроводжувалося кампанією за «оновлення» Народної партії. Задіяли маніпульовані соціологічні дослідження, які мали доводити непопулярність Міттерленера і, відповідно, популярність Курца. Справа вийшла на яв восени 2021 року після обшуків в офісі канцлера, в залучених до фальшувань соціологинь і в редакції газети OE24.at, яка ці опитування публікувала. Вона безпосередньо й спричинила другу відставку Курца і, правдоподібно, кінець його політичної кар’єри.

Тоді ж, у 2017 р. це був тріумф. 1 липня Курц став главою оновленої Австрійської народної партії з нечуваними досі повноваженнями, колір партії з традиційного для консерваторів ще з часів монархії чорного змінився на бірюзовий. Курц відразу ж оголосив про вихід з урядової коаліції, у якій Народна партія була молодшим партнером соціал-демократів. Це означало дочасні вибори, які й відбулися у жовтні. Розвал коаліції та вибори спричинили глибоку кризу ліво-ліберального табору, передовсім соціал-демократів, які перейшли в опозицію. Австрійські Зелені до парламенту тоді не потрапили взагалі. Здобувши найбільшу фракцію, омолоджені консерватори на чолі з Курцом сформували новий уряд в коаліції з Австрійською партією свободи. 19 жовтня 2017 року розпочалося перше канцлерство Себастьяна Курца.

Причиною першої відставки Курца з посади канцлера, став скандал, пов’язаний з провідними політиками Партії свободи, т. зв. «Ібіца-ґейт». У травні 2019 року реномовані німецькі видання Süddeutsche Zeitung i Der Spiegel після численних ретельних перевірок на автентичність оприлюднили на своїх онлайн-ресурсах витяги з відзнятого у липні 2017 року в орендованій приватній віллі на іспанському курортному острові багатогодинного відеоматеріалу – запису розмови тодішнього глави Партії свободи Гайнца-Крістіана Штрахе, який став віце-канцлером у першому кабінеті Курца, та Йоганна Ґуденуса, який після виборів очолив парламентську фракцію, з начебто Альоною Макаровою, начебто племінницею російського олігарха Ігоря Макарова. Маючи окрім російського ще й латвійський паспорт, а отже можучи без обмежень інвестувати на території ЄС, росіянка обговорює перспективи інвестування в Австрії після прогнозованого приходу її співрозмовників до влади. Штрахе і Ґуденус наперебій пропонують своїй співрозмовниці інвестиційні проекти, які мали би уможливити контроль за медійним простором та економічними й інфраструктурними ресурсами їхньої країни. Багатогодинну балачку супроводжує споживання значної кількості алкоголю та масні залицяння обидвох одружених чоловіків до Альони. Балакучість політиків вражає, інформація тече широким потоком, в тому числі й плітки про приватне життя австрійських політиків, серед них і Себастьяна Курца. Ці місця, щоправда, не оприлюднювали.

Якщо особа з іменем Альона Макарова й була «підсадною качкою», то і Штрахе, і Ґуденус на відео дуже охоче кажуть, що мають на думці. Виглядає, що організатори зйомки цього відео, добре орієнтувалися в середовищі Партії свободи, їм треба було лише спонукати обидвох політиків до відвертих висловлювань і зафіксувати їх.

Організаційні й ідейні витоки Партії свободи сягають ще повоєнних років, тоді колишні націонал-соціалісти, німецькі націоналісти та інші праві об’єднались у так званий «третій табір», як альтернативу двом традиційним – християнсько-соціальному, який по війні трансформувався у Народну партію, та соціал-демократичному – які десятиліттями формували політичний порядок денний Другої австрійської республіки. Ідейну тяглість Партії свободи ілюструє родина її довголітнього лідера, Йорґа Гайдера, батько якого, Роберт Гайдер, з 15-річного віку був членом ще підпільної в Австрії націонал-соціалістичної партії, а мати Доротея Рупп – активісткою гітлерюґенду. Як і інші праворадикальні і правопопулістські партії в Європі, Партія свободи віддавна зайняла відверто проросійську і пропутінську позицію. Міністр внутрішніх справ у першому кабінеті Курца Герберт Кікль запам’ятався заявою, що силовики повинні керуватися не правом, а доцільністю. Нині він очолює цю партію, а за сумісництвом ще й австрійських антивакцинаторів.

Очевидно, що власна політична кар’єра була для Себастьяна Курца настільки важливою, що питання з ким для цього укладати коаліції і кого приводити на найвищі посади в республіці, особливого значення не мало. Щойно Ібіца-ґейт змусив його до відставки бірюзово-синього уряду. Відставки, яка стала його самоінсценізацією як принципового і чесного політика, яка стала початком його повернення у крісло канцлера у січні 2020.

Нагоди виглядати принциповим і чесним відставка у жовтні 2021 дала небагато. Якісь начебто «звернення партактиву на місцях» до Курца не йти з посади, спроби залишити «свого» канцлера, Александра Шалленберґа, який публічно заявляв, що узгоджуватиме всі свої рішення і дії з Курцом, намагання залишити всі ниточки в своїх руках на посаді глави партії і її парламентської фракції роблять вкрай несмачне враження. Низка корупційних підозр і звинувачень у компрометуючих зв’язках з Путіном та олігархами – це вже не про Штрахе з Ґуденусом, це про Курца. Народна партія, зазнавши значних репутаційних втрат, прагне будь-що запобігти позачерговим виборам і не хоче дратувати коаліційного партнера – Зелених. Зелені – не Партія свободи, у них є добре ім’я і вони не хочуть його втрачати. Крім того праві і ліві популісти в разі дочасних виборів обов’язково скористаються протестними настроями і падінням рейтингів Народної партії. Тому канцлер Курц/Шалленберґ пішов, хай живе канцлер Карл Негаммер!

27 листопада Себастьян Курц вперше став батьком. Сина звати Константін. Оскільки батьки дитини неодружені, то про прізвище, як про і внесення чи не внесення батька в метрику, за австрійським правом вирішує одноосібно мати. Хлопчик отримав її прізвище. Про всяк випадок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи піде у відставку президент Чехії Мілош Земан? Очільник Китаю Сі Цзіньпін посилює свою владу