Сербія – не Росія? Покаже Covid-19

Сербія – не Росія? Покаже Covid-19
Більшість із нас сприймає Сербію як найбільш проросійську державу серед усіх слов’янських країн, а сербів – як вірних слуг російського імперіалізму в усіх конфліктах. Без сумніву, сучасним сербським можновладцям дуже імпонує “стиль” Путіна і вони хотіли б його наслідувати в управлінні власною державою й народом. Однак серби – це все ж не росіяни, що вкотре засвідчили останні події в цій балканській країні.

У ніч із 7 на 8 серпня в столиці Сербії сталися вуличні заворушення – сутички з поліцією, підпали авто та смітників, спроба увірватися в приміщення парламенту. Причиною такої бурхливої реакції спочатку кількох сотень, а потім і кількох тисяч мешканців Белграду стало нове загострення карантинних обмежень, пов’язаних із поганою епідеміологічною ситуацією. Через велику кількість заражених коронавірусом (наразі, за офіційними даними, їх у Сербії виявляють коло трьох сотень на добу) президент Сербії Александар Вучич вирішив відновити в столиці “поліційну годину” з п’ятниці до понеділка, у рамках якої забороняється збиратися групами понад п’ять осіб – як у закритих приміщеннях, так і на вулиці.

Захід неприємний, але, можливо, необхідний для покращення ситуації? Чому ж це розлютило сербів, настільки, що вони вийшли на нічний протест? Головна причина в тому, що мешканці країни здебільшого не вірять офіційній статистиці про епідеміологічну ситуацію (вважають, що хворих і померлих значно більше), а також звинувачують владу в безпорадності й некомпетентності. Адже схожі суворі заходи вже вводились, однак вони не принесли бажаного результату. З іншого ж боку, нездатність уряду запанувати над ситуацією з коронавірусом у країні створює сербам чимало проблем. Сербія постійно перебуває в “червоному списку” небезпечних країн, через що сербських туристів не радо приймають, або й зовсім не пускають сусідні морські держави – Греція, Чорногорія, Хорватія. А сербських заробітчан у Європі змушують до двотижневої ізоляції.

Однак ці нові проблеми й незадоволення наклалися на старі претензії й неприязнь до влади – президента Вучича і його Сербської прогресивної партії. Після повалення режиму Слободана Мілошевича у 2000 році в Сербії ніколи не було особливо спокійно. Однак минулий рік виявився найбільш турбулентним для влади – на вулиці основних міст вийшло багато тисяч незадоволених громадян із найрізноманітнішими претензіями: від бідності народу й корупції серед чиновників до відсутності чіткої позиції влади в справі Косово. Загалом же сербську владу, зокрема президента Вучича, звинувачують у корупції й надто тісних зв’язках із кримінальним світом, переслідуванні опозиції й вільних медіа, “зомбуванні” населення за допомогою підконтрольних державі та продажних приватних ЗМІ, у відсутності підтримки для літніх громадян і перспектив для молоді тощо.

Усі ці різноманітні протестанти – і проєвропейці, і націоналісти – влилися в колони руху “Один із 5 мільйонів”, і здавалося, що президенту Вучичу доведеться піти у відставку.

Але так не сталося, суспільні протестні настрої дещо видихнулися до кінця 2019 року, а новий рік приніс і нову проблему – Covid-19. Обмежувальні заходи, без сумніву, допомогли “партії влади” отримати хороший результат на парламентських виборах у червні. Вучич й інші лідери СПП заявили про тріумф, оскільки жодна окрема політична сила ще не мала в Сербії такого результату: понад два мільйони виборців проголосували за партію президента, що дало їй 190 місць у парламенті із 250-ти. Для чіткості картини варто зауважити, що в голосуванні взяло участь трохи менше половини виборців, з яких приблизно 63% підтримали СПП. Це фактично дає змогу Вучичу зосередити у своїх руках всю владу в країні.

Ще треба зазначити, що більшість опозиційних сил закликала громадян до бойкоту виборів і сама участі в них не брала, а менша частина, яка спробувала увійти в парламент, не подолала 3% поріг. Соціологи й лідери опозиції результат виборів прокоментували однозначно – Вучич зумів знищити в країні політичне життя. Експерти також кажуть, що прихильникам опозиції, які залишилися без свого представництва в парламенті, не залишається нічого, окрім вуличних протестів.

Дехто вважає, що нічні мітинги в Белграді через загострення обмежувальних заходів і є початком таких протестів. Зрештою, в інспірації цих демонстрацій опозиційних лідерів уже встигла звинуватити й голова уряду Ана Брнабіч. Та попри те, чи була причетна опозиція до нічних подій у Белграді, низка її лідерів уже закликала сербів не зупинятися, а перетворити своє обурення на боротьбу проти Вучича і його режиму. Чи це вдасться – покаже найближче майбутнє. Умови для цього є: тисячі сербів у це гаряче літо змушені залишитися вдома, заробітчани теж далеко не всі мають змогу повернутися на роботу в європейські країни, тож мають час зайнятися справами своєї держави.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


40 років без Тіто Путін, Додік і неспокійні Балкани