Сергій Корольов і Дніпро

Сергій Корольов і Дніпро

Улітку 1925 року в київському передмісті Солом’янка юного листоношу зупинила на вулиці незнайома дівчина: “Хочеш знятися в кіно?” Той здивувався: “Артистом?” “Ні, статистом, – пояснила. – Актором масових сцен”. Юнак розгублено знизав плечима, але почувши про гонорар, згодився. У нього саме зіпсувалися білі брезентові черевики, а грошей, що пропонують, вистачить на нове взуття. Листоношу звали Сергій Корольов. 

Йому було 19 років і він щойно закінчив 1 курс механічного факультету Київської політехніки. А на пошті підробляв, бо мусив платити за навчання – як студент непролетарського походження. Фільм, де мав бути статистом, називався “Трипільська трагедія”. Знімала Ялтинська кіностудія, яка в ті часи підпорядковувалася Всеукраїнському кінофотоуправлінню. Київ своєї студії не мав.

Режисерував досвідчений Олександр Анощенко – це його п’ята стрічка. А сценарій написав відомий український письменник Григорій Епік. В основі сюжету – реальний епізод минулої війни: загибель 1919 року в селі Трипілля київського комсомольського загону, що потрапив у полон до місцевих повстанців, якими керував отаман Зелений.

Рано-вранці Корольов разом з іншими юнаками сів у спеціальний автобус. До Трипілля трусилися по спекотному шосе понад годину. Там масовку розділили на дві команди: одних одягли в шинелі червоноармійців, інших – як повстанців. Тим і тим видали гвинтівки – справжні, але без набоїв. Корольов опинився серед “червоних”.

Режисер оголосив: зніматимемо рукопашний бій, “комсомольці” битимуться з “повстанцями”. Сергій, увійшовши в роль, так кілька разів врізав “ворогові”прикладом, що той поскаржився режисеру.

Уночі зняли в сараї сцену очікування полоненими комсомольцями вироку, а вранці – розстріл. І тут робота забуксувала. Адже за сценарієм головний герой стрічки – комсомолець Петро – має стрибнути в Дніпро з крутого високого берега. Актор Дмитро Борисов, оцінивши довжину обриву, стрибати відмовився.

Згодом учасники зйомок розповідали, ніби з Києва привезли досвідчених гімнастів, але й вони не ризикнули. Акробат з цирку теж не погодився… Можливо, це лише кінематографічні байки. Але факт, що зголосився Корольов. Він прекрасно плавав і не боявся висоти, адже неодноразово літав на планері.

Ефектний стрибок у його виконанні прикрасив фільм.

– З нього вийде гарний актор! – захоплено вигукнув режисер Анощенко і пообіцяв юнакові роль у своїй наступній кінострічці “Тіні Бельведера”. Студент відмовився. Він мріяв про авіацію.

Цей відтинок Дніпра – між Києвом і Каневом – був Корольову знайомий. Ще хлопчиком, маючи 8-9 років, він відпочивав неподалік Трипілля, в селі Плюти, де мамин брат Юрій Москаленко завідував літнім інтернатом для учнів чоловічих гімназій Києва. Три місяці літа 1915 року і ще три влітку 1916-го, загалом – півроку на Дніпрі. Сергійко навчився добре плавати, пірнати, веслувати.

А 1922 року біля Канева стався такий випадок. Човен, у якому він плив з іншим маминим братом, Василем Москаленком, і його нареченою Маргаритою, раптом почав тонути через дірку в днищі. Середина Дніпра, до берега дуже далеко. Дядько не плаває, а його суджена може триматися на воді лише короткий час.

“Без паніки! – рішучо скомандував 15-річний підліток. – Слухати мене. Дядька Василя я беру на себе за умови – не хапати мене за шию, руки або ноги. А ви, Маргарито, коли втомитеся, тримайтеся моєї руки. Я вам теж допоможу доплисти. Головне – спокій, без мого сигналу нічого не робити”. 

На щастя, з-за повороту з’явився бакенщик, який запалював вогні на Дніпрі. Чоловік почув крики про допомогу і врятував бідолах. За кілька секунд дірявий човен зник під водою.

Прем’єра “Трипільської трагедії” відбулася в квітні 1926-го. Корольов радо впізнав себе в низці сцен: коли ішов у атаку, коли зображав труп, що пливе по Дніпру. Ну і, безперечно, у стрибку з кручі. 

За кілька місяців ректор Політехніки професор Вікторін Бобров повідомив студентам, що Москва рішучо зарубала його спробу відкрити авіаційне відділення. Для Сергія то була неабияка драма, адже він вступив на механічний факультет заради авіаційного відділення, яке ось-ось мало заснуватися… Ректор порадив йому перейти до московського вишу.

Восени 1926-го Корольов залишив Україну. Добіг кінця великий етап його життя, де він почав підкорювати небо, визначив свій життєвий шлях, нарешті зустрів перше кохання. Його українська географія включає Житомир, де він народився, Ніжин, де мешкав у дідуся й бабусі та вперше побачив аероплан, Київ і Одесу, де навчався та склав проекти своїх перших літаків, а також Харків, Алчевськ, Канів та інші міста й містечка.

 “Україну він любив завжди, – згадувала його дочка Наталія Корольова. – Йому подобалася мелодійна українська мова, задушевні українські пісні. У нього назавжди залишилися найтепліші спогади про прожиту в цих краях частину свого життя”. 

Минуло багато років. Корольова поглинули табори ГУЛАГу, він дивом залишився живим. 1957-го у космос полетів розроблений ним перший штучний супутник Землі. Наступного року Нобелівський комітет хотів присудити премію творцям супутника і попросив радянську Академію наук зробити відповідне подання. Але головний конструктор Корольов був персоною надсекретною – навіть прізвище його назвали тільки після смерті. Хрущов наказав відповісти шведам, що творець супутника – весь радянський народ. Наш земляк залишився без Нобеля.

Фільм “Трипільська трагедія” довгий час вважали втраченим. Однак з’ясувалося, що він таки зберігся в російському Держфільмофонді. Колись, імовірно, Україна зможе придбати копію. І тоді ми побачимо унікальні кадри: 19-річного Сергія Корольова, який ще не знає, що третину життя вже пройдено, а попереду – терновий вінок фундатора практичної космонавтики.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *