By Апаратура, що реєструє інфразвуки, виявляє льодові лавини. Коли у 2017 році великий фрагмент льоду завбільшки з дирижабль відірвався від льодовика, що руйнувався, на вершині Айгеру у швейцарських Альпах, то звуки, які це супроводжували, мали надто низьку частоту для людського вуха. Однак ці вібрації в повітрі знадобилися для реконструкції перебігу події. Звукові хвилі низької частоти, звані інфразвуками, які можуть долати великі відстані в атмосфері, використовуються зараз, зокрема, для дистанційного спостереження за активністю вулканів. Тепер експерти з питань інфразвуків знайшли новий об’єкт для досліджень – льодовики, що розпадаються – пише Іллайс Авалон у журналі Scientific American.
“Під час попередніх досліджень учені аналізували за допомогою інфразвуків снігові лавини, але льодом ніколи не займалися, – каже геофізик Джефрі Джонсон з Університету штату Айдахо в Бойсі, який не брав участі в цьому проєкті, зате раніше співпрацював із його авторами. – А це було щось зовсім інше. Тут ми маємо справу з новим явищем, що ідентифіковане завдяки інфразвукам”. Зазвичай льодовики рухаються надто повільно, аби генерувати інфразвуковий сигнал, який науковці реєструють за допомогою детекторів для вимірювання незначних коливань повітряного тиску. Але раптове відколювання великого блоку льоду від основи льодовика такими інфразвуками супроводжується.
Обвал великих шматків льоду призводить до сходження льодових лавин, ризик виникнення яких зростає в міру потепління клімату в горах і послаблення тамтешніх льодовиків. “Через ріст температури під льодовиком він може втратити контакт зі скельною основою й частіше тріскати”, – розповідає Емануель Марчетті, геолог із Флорентійського університету й головний автор дослідження, опублікованого в Geophysical Research Letters. Науковці шукають нові способи моніторингу загроз такого типу.
Під час цього вони часто використовують радари, які є точними, але дорогими, до того ж їх не можна встановити будь-де. Натомість детектори інфразвуків, як зауважує Марчетті, набагато дешевші й можуть виявляти такі льодові обриви, а також звичайні снігові лавини на значно більшому просторі. Викликом для науковців все-таки залишається розпізнавання сигналів, які походять із різних джерел, як-от автомобілі, снігові лавини чи землетруси, зауважує Малгожата Хмєль, гляціологиня зі Швейцарської вищої технічної школи Цюриха, яка не брала участі в дослідженнях під Айгером. “Модель, яку застосувала група Марчетті, – це перша спроба впоратися з цією проблемою”, – пояснює вона. Дослідники змогли відділити відповідний сигнал, а вже завдяки йому виміряли швидкість, трасу й обсяг льодової лавини.
Марчетті і його колеги працюють над вдосконаленням моделі й детекторів, вловлюючи сигнали від лавин на різних локаціях у Європі. Задля цього вони налагодили співпрацю з іншими дослідниками на континенті. Вони теж уточнюють свої математичні формули, аби отримати якнайбільше деталей щодо кожного такого обриву.
