By Нещодавно мою увагу привернула стаття Зіновія Свереди “Чи був Шухевич колабораціоністом?”. Мій 40-річний науковий та 30-річний журналістський досвід вчить: перед тим, як формулювати питання та намагатись на нього відповісти, треба чітко визначити поняття, про які йдеться. Тому адекватна відповідь на питання, яке автор виніс у заголовок, неможлива без окреслення обставин часу та місця, в яких діяв відомий далеко за кордонами сучасної України Роман Осипович Шухевич (1907-1950 рр.).
На мою суб’єктивну думку, історія України у тому вигляді, в якому вона існує на рівні “масової свідомості”, подається на загальнодоступних ресурсах (Вікіпедія; академічних – Енциклопедія історії України, Енциклопедія сучасної України, Енциклопедія Українознавства; у підручниках для середніх шкіл на вишів) – це “крутий заміс” фактів, напівфактів, міфів різної насиченості та гостроти, які врешті і створюють тотально викривлену картину нашої “національної” історії (ознайомитися з тим хто, як, коли і навіщо творив ці епічні полотна можна тут).
Для мене як науковця цілком очевидним є те, що історія націоналістичного руху 20-30-х рр. ХХ ст., ОУН та його учасників є найбільш спотвореною частиною національної історії українців.
Скажу відверто, історія України в її сучасному вигляді загалом, а історія ОУН зокрема – це суцільний фальсифікат. Порівняно з ним казки про Гаррі Поттера – це реальна історія Британського королівства новітнього часу.
І це не моя оцінка. Слово одному з найбільш авторитетних дослідників історії українського націоналістичного руху 20-50-х рр. ХХ ст., доктору історичних наук Іванові Патриляку: “…діяльність Організації українських націоналістів (бандерівців) упродовж Другої світової війни належить до найбільш штучно спотворених, сфальсифікованих і заплутаних тем у нашій новітній історії”[1].
Неабиякий внесок у цю справу впродовж десятиліть робили і провідні діячі так званої ОУН(б), зокрема Степан Андрійович Бандера, кандидатуру якого патріотичні депутати від Блоку Петра Порошенка та Народного Фронту висунули на здобуття почесного звання Героя України. Але про це дещо пізніше. Наразі повернімося до нібито “загальновідомих” усім обставин часу та місця.
Обставина перша. Етнографічний вимір.Упродовж 1918-1948 рр., тобто життя лише одного покоління, на території сучасної України загинуло щонайменше 20 млн автохтонної людності – 70% населення в 1917 р. і майже 50% – у 1941 р. І це, наголошую,є найбільшою антропологічною катастрофою в історії Європейського континенту за 1000 років.
Ці втрати, подобається це комусь чи ні, є результатом як самовинищення українців у громадянських війнах 1917-1920 рр., так і безпосередньою заслугою окупантів – нацистських та більшовицьких. 20 млн загублених життів, незчисленна кількість зламаних, покалічених душ –прямий наслідок панування комуністів по обидва боки Збруча, без яких не було би і окупантів нацистських.
Обставина друга. Характеризуючи настрої, розповсюджені напередодні Другої світової війни в українських середовищах по обидва боки тогочасного радянсько-польського кордону, активний учасник політичних процесів 1920-1940-х, сподвижник Євгена Коновальця та Андрія Мельника, один із керівників ОУН відверто вказав на головний мотив значної частини українців: “Ледве чи хто коли в світі так прагнув війни, як українці в 1941 році. Здається –нема більшого лиха в світі, як війна, бо ж несе вона терпіння і смерть, руїну і спустошення. Ми ж бачили наслідки війни в Україні в роках 1914-1920. А проте, війни хотіли всі. Для українців під більшовицьким режимом це була єдина надія зажити вільним життям, для тих же, що поза кордонами СРСР, –єдиний шанс в історії бачити Україну вільною, суверенною державою. І коли ж та вижидана і сподівана війна прийшла, принесла не тільки знищення Україні і смерть мільйонам її дітей. Вона не тільки розвіяла лелеяні мрії про визволення з-під московського більшовизму, як один з прямих її наслідків прийшло розчарування в ті сили й методи, що мали зломити хребет більшовизмові та московському володінні в Україні. Ще і тепер ми може невповні здаємо собі справу з того, який перелом стався в душах українців після Другої світової війни і як він визначив шляхи дальших наших політично-визвольних змагань. Але тоді, тієї пам’ятної весни 1941 року, ніхто того не сподівався і ніхто про те не думав”[2].
А тепер, любий читачу, поставимо собі одне-єдине, хоча і риторичне, проте суперважливе питання: а чи можна було уникнути цих “політично-визвольних змагань”?“Змагань”, де не було правил, незалежних суддів та глядачів, лише учасники, більшість з яких загинула. Ті, кому пощастило, поховані на чужій землі. Тільки в Австралії, Аргентини, Бразилії, Великій Британії, Італії, Канаді, Німеччині, Франції, США вони нарешті змогли стати остаточно вільними, отримали можливість плекати, розвивати свою національну, конфесійну, культурну, мовну ідентичність. На рідній землі вони виявилися непотрібними, ба більше –принципово ворожими елементами для окупантів.
Згідно з усталеним міфом, який набув характеру аксіоми, найзапеклішими, найрадикальнішими, найзатятішими серед останніх були члени Організації українських націоналістів. Найвища точка їхніх “національно-визвольних змагань” – 30 червня 1941 р. Того дня один з діячів організації, яку називають чи то ОУН “революційною”, чи то ОУН(б), проголосив у Львові “Акт відновлення Української Держави”. Саме в цей день, годин через 12-18, до Львова ввійшов батальйон “Нахтігаль”, одним з командирів якого був Роман Шухевич.
Довідково: “Нахтігаль”, як і батальойн “Роланд”, був у складі полку особливого призначення “Бранденбург” (Lehrregiment Brandenburg zb V. 800) сухопутних сил (Heer) Вермахта (Die Wehrmacht)[3].
Як і будь-який віськовослужбовець, Роман Шухевич склав присягу (дата наразі невідома) наступного змісту: “Перед обличчям Бога я присягаю цією Священною присягою Фюреру Німецького Райху та Народу Адольфу Гітлеру, Головнокомандувачу Вермахта, беззаперечно підкорятися та бути готовим, як справжній солдат, пожертвувати своїм життям”.
Громадянин ІІ Речі Посполитої Роман Шухевич, подібно до деяких інших мешканців тієї держави (серед яких також були українці за походженням), склав присягу як військовослужбовець Збройних сил Німеччини. Ані військо загалом, ані Сухопутні сили чи їхні військовослужбовці, за винятком засуджених військово-польовими судами самого Вермахту, ніколи не визнавалися злочинною організацією.
Станом на 30 червня 1941 р. Роман Шухевич був ніяким не калоборантом, а військовослужбовцем законних, легальних ЗС Німеччини. Жодних законів (міжнародних чи національних, що діяли на той момент) він не порушував.
Від жовтня 1941 р. Р. Шухевич – військовослужбовець 201 батальйону допоміжної поліції (Schutzmannschaft Bataillon 201). У січні 1943 р. він разом із деякими іншими військовими батальйону українського походження дезертирували. За “правовими”нормами Великонімецького Райху втікачів мали б покарати згідно з вироком німецького військово-польового суду. Під час війни існувала єдина кара за злочин – розстріл.
Роман Шухевич справді є злочинцем, однак щодо нацистського ВеликонімецькогоРайху. Будь-які “пред’яви” сучасній Україні чи її мешканцям щодо законності/незаконності перебування Романа Шухевича та інших громадян ІІ Речі Посполитої (як й інших держав, зокрема СРСР у складі ЗС Німеччини) слід адресувати тій державі, що є правонаступницею країни, громадянами якої вони були.
Колаборантом Німеччини та її військово-політичного керівництва був СРСР (отже, і всі радянські військовослужбовці), який в серпні 1939 р. уклав союзницьку угоду із нацистським Райхом, відому як “Пакт Молотова-Ріббентропа”. Але аж ніяк не Роман Шухевич.
У вересні 1939 р. Польська держава, окупована військами Німеччини та СРСР, фактично припинила існувати. В цих обставинах кожен громадянин РП був змушений – попри свою волю та бажання – зробити вибір. Зробив його і Роман Шухевич. Не нам його судити.
Він завершив життя і боротьбу 5 березня 1950 р. Один проти 6 000 озброєних до зубів московських карателів.
Далі буде…
[1]Патриляк І. Військова діяльність ОУН(б) у 1940–1942 рр. –Київ, 2004. –С. 39.
[2]Книш З.Б’є дванадцята (Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 р.). –Торонто, «Срібна cур- ма», 1961. –С. 3.
[3]Brandenburgers; Brandenburg (Spezialeinheit)
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
