Що насправді їли наші предки?

Що насправді їли наші предки?
Мікроскопічні подряпини на викопних зубах відкривають секрети прадавньої кухні і показують, як зміни клімату формували нашу еволюцію, – пише Пітер С. Унґар у журналі „Świat Nauki”.

“Одного вечора в 1990 році на дослідницькій станції Кетамбе у національному парку Ґунунґ Лойзер, що на Суматрі (Індонезія), я сидів у наметі на березі ріки Алас і при світлі гасової лампи переписував нотатки. Щось мені не давало спокою. Я сюди прибув, щоб збирати дані для своєї докторської праці на тему харчування місцевих мавп, тварино- і людиноподібних. Моя ідея полягала в тому, щоб пов’язати свої спостереження з величиною, формою і виглядом подряпин на їхніх зубах. Крабоїдні макаки мають широкі різці і пласкі кореневі зуби – а отже, відповідно до існуючої дієти, зуби, створені для харчування фруктами. Але макаки, за якими я спостерігав упродовж останніх чотирьох днів, поїдали виключно молоде листя. Я усвідомив, що залежність поміж будовою і функцією зубів є більш складною, ніж це описано у підручниках, а форма і розмір зубів не визначають дієту тварини. Можливо, це не є сенсаційним відкриттям, але з цього походять суттєві імплікації, що впливають на наше розуміння еволюції тварин, зокрема й людей.

Я палеонтолог і заробляю на життя, відтворюючи поведінку давніх видів на основі їхніх викопних решток. Точніше кажучи, я займаюся способами здобування поживи вимерлими тваринами і впливом змін середовища на їхню еволюцію. Проведений у Кетамбе рік по-новому сформував моє бачення приматів і їхніх зв’язків із середовищем. Я почав розглядати біосферу, тобто ту частину нашої планети, на якій розвивається життя, як своєрідну гігантську їдальню. Тварини пропихаються туди з тарілками в руках, вибирають відповідні для них і доступні у даному місці та часі страви. Місце кожного виду – у лісі чи в природі загалом – залежить від того вибору.

Зуби, звичайно ж, відіграють у виборі поживи важливу роль – для кожної функції необхідним є відповідне оснащення. Але життя у Кетамбе дало мені зрозуміти, що ще більш важливою є доступність. Макаки їли листя, оскільки тільки це було у їхньому біосферному буфеті у даному місці і часі. Та їхня дієта все ж змінювалася з плином місяців і пір року, коли листя збільшувалися, розквітали квіти і з’являлися достиглі плоди. Це дозволило мені зрозуміти, як кулінарні преференції видів могли змінюватися відповідно до доступності різновидів поживи.

Більшість палеонтологів не думають про минуле в такий спосіб. У нашому фасі сформувалася традиція робити висновки із форми про функцію, яка виходить з передумови, що натура вибирає найкращі знаряддя для виконання визначених дій. Але якби форма завжди йшла вслід за функцією, то макаки не їли б листя. Тож як ми можемо відтворювати кулінарні вподобання викопних видів?

Багато років я досліджував мікроскопічні подряпини на скам’янілих зубах, зокрема й пралюдських, і робив з цього відповідні висновки. Інші дослідники аналізували хімічні маркери поживи у викопних. Ці “foodprints”, як я люблю їх називати (щось типу “footprints” – відбитки ступні, тільки відносно поживи – food), дозволяють окреслити конкретний різновид їжі й принесли нам значно більше інформації, ніж сама форма зубів. Разом із передумовами, що виникають із реконструкції давніх середовищ, ці дані дозволили нам тестувати головні гіпотези впливу кліматичних змін на еволюцію людини. Завдяки результатам тих досліджень, ми можемо краще відповісти на класичне запитання: чому наша гілка людського роду так сильно розрослася, коли інші давно вже засохли?”

 

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ