Що робити з російською літературою?

Що робити з російською літературою?

Нещодавно робоча група Міністерства освіти і науки України надала свої рекомендації з оновлення змісту навчальних програм із зарубіжної літератури для 6-11 класів. Питання набуло актуальності ще три десятиліття тому, коли обов’язковий в радянські часи предмет «російська література» перейменували на «зарубіжна література», додавши твори письменників інших країн. І тільки широкомасштабне вторгнення Росії нарешті підштовхнуло до рішучих кроків щодо перегляду навчальної програми.

Отже, робоча група в складі п’яти докторів наук, двох кандидатів наук, двох учителів-методистів і представника згаданого міністерства 13 червня 2022 року одностайно ухвалила: «Оновити зміст навчальної програми із зарубіжної літератури […], вилучивши та/або замінивши твори російських і білоруських авторів на твори зарубіжних письменників».

Не будемо чіплятися до формулювань (коректніше було б «на твори іншихзарубіжних письменників», бо виглядає так, ніби російських та білоруських авторів експерти не вважають іноземними), але подивимося, які результати дає обраний робочою групою метод.

Разом з Пушкіним, Лермонтовим, Тургенєвим, Достоєвським, Толстим, Чеховим, Маяковським, Шолоховим та іншими письменниками потрапив «під роздачу» Микола Гоголь з його викресленими «Ревізором», «Мертвими душами», «Носом», «Шинеллю» – школярі знатимуть класика тільки як автора «Ночі перед Різдвом». Щоправда, у випадку з Гоголем є хоч якийсь позитив – його, попри російську мову творів, визнали нарешті українським письменником і запропонували перенести до курсу української літератури. Так само, як і сучасного кримськотатарського прозаїка Таїра Халілова.

Чому цей підхід застосували вибірково, оминувши інших російськомовних українських письменників, зрозуміти неможливо. Наприклад, рекомендовано прибрати з програми Віктора Некрасова, киянина, видатного прозаїка. Експерти чомусь вирішили, що він – представник Російської Федерації (можливо, сплутали з російським поетом ХІХ ст. Миколою Некрасовим). Натомість майже всі твори цього автора – про рідний Київ. За незгоду з «лінією партії» його тягали на допити в КДБ, відтак змусили емігрувати.

А чим завинив Борис Чичибабін, харків’янин, якого навіть російська Вікіпедія титулує як українського поета? Визначний письменник, в’язень ГУЛАГу, поет унікальної творчої манери. Весь період «застою» друкувався лише у самвидаві, маючи постійний клопіт з КДБ. Таких авторів тепер прибирають зі шкільної програми? Справді?

І вже зовсім незрозумілою – і обурливою – є рекомендація викинути з програми роман-документ «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова. Одна з найвідоміших у світі книг про Київ (перекладена понад 40 мовами світу) розповідає не тільки про Голокост, але й про Голодомор, про Куренівську трагедію 1961 року – викриває злочини і нацистського, і комуністичного режимів. Хіба українським старшокласникам не треба про це знати? Унікальне людське свідчення про життя Києва часів німецької окупації 1941-1943 років, страшна і безжальна правда (автор, мешканець київської Куренівки, бачив описані події підлітком). Радянська влада опублікувала роман у понівеченому цензурою варіанті, через що письменник таємно вивіз за кордон фотоплівку з перезнятим повним текстом – зарубіжне видання стало світовою сенсацією… Що саме в «Бабиному Ярі» могло здатися ворожим у контексті нинішньої агресії Росії? Адже саме таку дивну причину для вилучення вказали експерти в додатку до свого рішення: «Воєнна агресія РФ. Розвантаження програми». Вони точно читали «Бабин Яр»?

Метод механічного викреслювання всього, де комусь ввижається привид російської чи білоруської літератури, дає сумнівні результати. Набагато продуктивнішим було б визначити критерії, за якими твори вилучаються або фігурують у навчальній програмі. 

Пропоную залишити три наступні групи.

Перший: твори, що демонструють бюрократично-корумповане обличчя Російської імперії, яка зламала життя Тарасові Шевченку, і не тільки йому. Таким є сатиричний «Ревізор» Гоголя. Або «Історія міста Глупова» Михайла Салтикова-Щедріна. Якщо йдеться про часи СРСР – «Життя й неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна» Володимира Войновича, грандіозна сатира на Червону армію й радянське повсякдення. І не забуваймо актуальні донині рядки Михайла Лермонтова: «Прощай, немытая Россия // Страна рабов, страна господ…».

Другий: твори, які розвінчують «загадочную русскую душу». Роман «Обломов» Івана Гончарова (російському поміщику Іллі Обломову, який цілими днями валяється на канапі та мріє змінити світ, протистоїть енергійний обрусілий німець Андрій Штольц; кредо першого: «Життя – це поезія», другого: «Праця є метою життя»). П’єси «Три сестри» та «Вишневий сад» Антона Чехова (головні герої постійно щось планують, проте нічого не роблять для реалізації своїх планів). А також «Записки з мертвого дому» і «Щоденник письменника» Федора Достоєвського. Його вважають у нас російським письменником, насправді він – антиросійський. 

Третій: твори про окупаційне російське військо на чужих територіях. Адже Росія постійно воювала, нападала, відгризала сусідні землі, вбиваючи, спалюючи і не рахуючись ні з чим. Роман «Герой нашого часу» Лермонтова. Події відбуваються під час загарбання Кавказу. Імперський погляд офіцерів-окупантів на місцевих жителів: «азіати-шахраї», «розбійники та голяки». Осетини – «дурний народ, нездатний до жодної освіти», чеченці – «головорізи, на сто кроків відійдеш за вал, уже десь кудлатий диявол сидить і чатує: як ловитимеш ґав, того й дивись — або аркан на шиї, або куля в потилиці». Чим займаються окупанти? А тим самим, що і в Бучі: пиячать, крадуть місцевих дівчат, ріжуться в карти, вбивають цивільне населення… В повісті Льва Толстого «Хаджі-Мурат» дія відбувається під час російсько-чеченської війни ХІХ століття. Автор показує і засуджує жорстокість російських головорізів у військових одностроях. 

Класичні російські твори можуть дати нашим школярам непогане уявлення про характер і поведінку північного сусіда-агресора. Для цього треба замість методу «механічно викреслюємо все, не думаючи», переосмислити певні твори – позбавитися російського погляду на них і нарешті сформувати власний український погляд.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Битва за Одесу: у кіно й насправді Маріуполь: від “Маленької Віри”до “Азовсталі”