By 
Аби не розчаровуватись, кажуть, не треба зачаровуватись – кимось або ж чимось. Цей силогізм, такий невинний і поширений в мирний час, у період війни набуває особливого (може, й непритаманного йому) драматизму. Стан підвищеної збудженості й загостреної вразливості спонукає багатьох людей раптово і безапеляційно зачаровуватися: мужністю й вправністю наших військових, гідністю й вірністю співгромадян на окупованих територіях, доброзичливістю, терплячістю і стійкістю мешканців як звільнених населених пунктів, так і віддалених від фронту регіонів. А ще солідарною підтримкою цивілізованих країн, які єдиним фронтом виступають проти путінської агресії, надають нам зброю та приймають наших вимушених переселенців. Але, як говорять песимісти, так все не буде. Отже, розчарувань нам не уникнути.
Днями українські мас-медіа оприлюднили результати опитування, яке проводив Київський міжнародний інститут соціології з 22 червня до 19 липня 2022 року на замовлення CASE Україна. На запитання “Що для вас стало б найбільшим розчаруванням після закінчення війни?” більшість респондентів (65,8 %) відповіла: “Непокараність Росії за вчинені злочини”. Далі зі значно скромнішими показниками йдуть “високий рівень корупції” (36,3 %) та “низький рівень життя, бідність” (34,6 %).
Такі відповіді, на жаль, свідчать про інфантильність респондентів та бачення ними майбутнього в рожевих барвах. Тобто колективний Захід загалом, а міжнародні інституції зокрема покарають РФ, корупція (до якої ми і так звикли) нам не надто заважатиме у відбудові країни, а бідність буде неминучим, але тимчасовим явищем. Отже, маємо справу з нерозумінням реального стану справ або й свідомою втечею від дійсності. Очевидно, що таким особам в післявоєнному майбутньому доведеться пережити чимало розчарувань.
По-перше, ці люди не усвідомлюють, що “покарання” Росії відбувається вже зараз, починаючи майже із перших днів повномасштабної агресії. РФ зазнала безпрецедентних санкцій із боку цивілізованого світу, що згодом (не так вже й довго чекати) приведе її економіку до величезних втрат; кремлівські міфи про “другу армію світу”, про науковий прогрес, зокрема у сфері воєнних технологій, про безальтернативність для сибірського газу/нафти/діамантів, про велич російської культури та загадковість російської душі – усе це розвалилося, як “будиночок із карт”. Мільйони російських громадян втекли з країни на всі сторони світу, як наполохані крілики, сотні тисяч ідуть на заріз, як безвольні вівці, а тисячі з них здобули собі репутацію грабіжників, вбивць, ґвалтівників і садистів. Знадобляться десятиліття, щоб ця держава повернула собі хоч крихту колишньої економічної моці і дрібку поваги у світі. Якої ще кари очікували б для Росії українці? Вироки Європейського суду з прав людини, Міжнародного трибуналу в справах воєнних злочинів, усунення РФ з Радбезу ООН тощо? Не будьмо наївними, адже внутрішні загрози для цієї країни – розпад на десяток-другий національних держав, чергова кровопролитна революція або й громадянська війна, довголітня стагнація і занепад – є значно страшнішими наслідками, ніж рішення зовнішніх структур.
Тому “непокараністю Росії” українцям якраз і не варто аж так перейматися. А от перспективу післявоєнної корупції й низького рівня життя, тобто бідності у власній державі, зовсім не варто легковажити. Бо якщо це хвилює тільки третину респондентів, то це означає недооцінювання проблеми. Перспективи корупції, тобто суспільної несправедливості, бідності, інакше кажучи – неспроможності держави забезпечити нам базові життєві потреби, мають лякати нас значно більше, ніж умовна непокараність уже і так реально покараної Росії. Неважко спрогнозувати, що багатьом українцям, які балансуватимуть на рівні виживання, а навкруги бачитимуть шахрайство і хабарництво, досить швидко стане байдуже до того, “а що там у москалів”.
Звичайно, не варто робити надто глибоких висновків із не надто глибокого опитування громадської думки. Гадаю, якби соціологи потрудилися поставити в парі запитання “Чого б ви хотіли більше – покараності Росії чи меншого рівня корупції у своїй країні, а відтак і вищого рівня життя та меншої бідності?”, то результат соцопитування був би цілком інший. Тому вже тепер ставмо собі й іншим коректніші запитання, щоб отримати ближчі до дійсності відповіді. Аби не розчарувати нашого майбутнього.
