Шлімазарник

Шлімазарник
Моя бабця й мама мали багато слів, якими позначали мої дитячі недоліки: “файтлапа”, “цямайда”, “оферма”, “шлімазарник” тощо. Поза межами Галичини ці слова могли зрозуміти хіба поляки, а часом євреї. Загалом єврейська мова багата відтінками нещастя – можна нарахувати понад два десятки різних слів для відмінних видів нещастя. Ще більше є слів для позначення різного роду невдах. Не дивно, що ще в Талмуді мовиться, що “немає щастя для Ізраїлю” – “ейн Мазл ле-Ісраель”. І хоча ця фраза давно стала прислів’ям, її первісний зміст мало хто розуміє.

Я маю передчуття, що моє галицьке словечко “шлімазарник”, що його мій тато міг супроводити сакральним “ходиш, як у штани насрав”, було запозичене русинами у своїх єврейських сусідів. Шлімазл (або шлемазл) перекладається як “погане щастя”; якщо точніше, schlamassel, яке увійшло потім у їдиш, означало неприємність, незручне становище, невезіння, нещастя тощо. Цим словом зазвичай позначали придурка, невдаху чи іншу людину. Шлімазарник передбачає криворукість, кривоногість, дурість, а головне – здатність постійно потрапляти в безглузді ситуації й зазнавати, як тепер кажуть, епічних фейлів.

Ніхто точно не знає, чим відрізняється шлімазарник від усіх інших позначень придурка в їдиші, однак визначальною якістю шлімазла є навіть не так власна дурість, як особлива невдачливість, яка викликає не співчуття, а їдку насмішку. Середньовічний рабин-філософ Авраам ібн Езра описав цю ситуацію так: якщо хтось починає займатися виготовленням домовин, то люди перестають вмирати; якщо він почне робити свічки, то сонце сяятиме, не йдучи з небосхилу; шлімазл – це патологічний невдаха. У євреїв є ще багато таких слів, наприклад – “шмок”. Якщо шлімазла можна пошкодувати, над ним можна посміятися, то шмок – клініка найвищого рівня. Це діагноз.

Якщо вже йдеться про шлімазлів і шмоків, то не можна обійти увагою й інших представників цієї гідної когорти божевільних і клінічних ідіотів у єврейській мові. Шльоміль – дурень, простак, хоча може бути розумним, навіть генієм. Його проблема не дурість, а неадекватність. У всякому разі, шльоміль – це не шлімазл, він просто розливає суп, який своєю чергою потрапляє шлімазлу за комір. Шмегеге – такий самий, як і шльоміль, але дріб’язковий. Є такий анекдот: чоловік приїжджає з конгресу й бачить свою дружину в ліжку з іншим чоловіком. Він кричить з обуренням: “Що ви робите?” “Бачиш, – каже дружина коханцю, який із нею, – я ж тобі казала, що він просто шмегеге”. На славетну літеру “ш” у євреїв є ще низка таких словечок, як-от “шмендрик”. Зазвичай воно означає те саме, що і шльоміль, і часом використовується дамами для зневажливого ставлення до сексуального потенціалу чоловіка. Сам факт, що їдиш породив таку неймовірну кількість точних і дуже яскравих епітетів і характеристик для опису людських вад і чеснот, заслуговує на нашу увагу. Узяти бодай усім вам відоме слово “поц” і протилежність йому – слово “менш” (mensch) – хороша людина.

Я оповідаю вам усю цю історію, бо певний час тому мій приятель, який працює у великій айті-компанії, доводив мені, що шлімазли – це теж прості обивателі. Себто в його версії всі ми певною мірою шлімазли чи лохи, бо нами керують чи користуються мудаки з більшим рівнем наглості й настирливості. Виявляється, використання старих єврейських слів у корпоративних умовах є доволі поширеним трендом. Протилежністю шлімазла є хуцпа, поняття, яке, як і данське хюґе, важко перекладається. Нещодавно в Канаді депутат від реформістської партії на засіданні нижньої палати парламенту сказав, що урядовий міністр використовує свої повноваження з великою часткою хуцпи. І хоча це слово кілька десятиліть тому ввійшло в розмовну англійську в Канаді, вимовив його шановний депутат із помилкою. Заступник прем’єр-міністра Канади виявився євреєм за походженням і, почувши помилку, скочив на ноги й запропонував депутату на вибір ще кілька слів, які могли б схарактеризувати його питання – теж на їдиші.

Можливо, львівські айтівці, як і їхні канадські колеги, запозичили корпоративну лайку з івриту. Я думаю, пан Коломойський точно знає, що таке хуцпа. Ще десять років тому дуже консервативна “Волл-стріт джорнел” здивувала читацьку аудиторію єврейським словом “хуцпа”. Досвідчені редактори пропустили це сленгове слово, вважаючи, що воно знайоме широкій аудиторії ділових людей, які читають газету від Шанхая до Буенос-Айреса, від Парижа до Ріо, від Стокгольма до Йоганнесбурга. І дійсно, сучасні бізнес-еліти все більше втрачають національність: спілкуючись між собою на міжнародних конгресах, семінарах і презентаціях, вони говорять нью-йоркською англійською, де повно єврейських слів.

Для сучасних ізраїльтян слово “хуцпа” означає “нахабство”, хоча в їдиші воно нейтральне, скоріше означає “подолання” чи “виклик”. Лео Ростін схарактеризував це поняття так: “Хуцпа – це убити своїх батьків і в суді просити помилування, бо ти – сирота”. Слово “хуцпа” увійшло навіть у дуже консервативну судову мову США, і хтось нарахував, що в судових постановах за 1980-і роки воно використовувалося 280 разів. “Ізраїльська хуцпа” – це назва популярного в Америці чоловічого одеколону 1960-х років. Тоді ізраїльтян уявляли суворими воїнами зовні й солодкими, ніжними мрійниками всередині. Окрім того, хуцпа – це одне з найважливіших понять сучасного російського антисемітизму, де пояснюється, що це системна наглість, із якою євреї нібито захоплюють світ.

Але повернімося до мого львівського айтівця. Наша розмова про шлімазлів і хуцпу зійшлася на порівняннях: щоб пояснити високий рівень хуцпи, мій колега використав кейс Дональда Трампа. Себто Трамп може нахабно брехати й удавати, що все ним сказане є чистісінькою правдою, він не має докорів сумління і проявляє високий рівень нахабства. Він правдиве втілення хуцпи. А от наш Зеленський дуже хоче проявити хуцпу, а весь час вилазить шлімазарник. Хоча, мабуть, краще вже шлімазл, ніж якийсь там шмендрик.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи вчить нас чогось історія? Гіпноз і львівське телебачення