By У державі, де корінне населення бореться за визнання і захист своєї мови, телеекрани транслюють шовіністичні українофобні стрічки. Ми з дитинства звикли до доброго радянського кіно: простого гумору, дотепних висловів, пристойних жартів. Однак насправді ці фільми проходили ретельну “політичну чистку”. І мова тут не тільки про заборонені стрічки на тему сталінських репресій, а й про звичайні комедії, котрі іноді настільки спотворювали, що режисери не впізнавали власних творів. Не обминула лиха доля й фільм “За двома зайцями”.
Сьогодні популярність цієї стрічки викликає неоднозначну реакцію української інтелігенції. Однак насправді фільм базується на п’єсі Івана Нечуя-Левицького “На кожум’яках” утворчій обробці Михайла Старицького.
У 1880 р. у Києві театральна інтелігенція створила культурний гурток, щоб збагатити український репертуар. Драматичний комітет доручив Михайлу Старицькому попрацювати над малосценічною п’єсою Івана Нечуя-Левицького. Вивчивши твір, корифей зробив певні правки: переписав першу дію, об’єднав другу та четверту. У результаті п’єса, що вважалась спільним доробком обох авторів, отримала назву “Панська губа, та зубів нема”. Після прем’єри у листопаді 1883 р. у Києві комедія мала великий успіх. Роль цирульника Голохвостого тоді зіграв Панас Саксаганський, Проню – Марія Садовська, Сірка – Іван Карпенко-Карий.
Згодом п’єсу було кілька разів екранізовано. Зокрема, у 1961 р. вийшов фільм Віктора Іванова, знятий на Кіностудії ім. О. Довженка. У режисерській версії стрічка є україномовною, у ній лише Свирид Голохвостий та Проня Прокопівна – карикатури на тогочасне русифіковане міщанство – розмовляють суржиком. Повний оригінальний варіант фільму вийшов на українські екрани у 2013 р. Нині ж його можна переглянути у мережі.
У російському дубляжі всі репліки Голохвостого та Проні також залишились на суржику, створюючи враження того, що комедійні персонажі є якимось блукаючими вівцями, тінню “молодшого брата”. Така особливість російськомовної версії спотворює сенс стрічки, принижуючи українців. Слова української пісні “У небі канареєчка літає”, яку в оригіналі фільму виконує актор Ярослав Чорногуз, при дубляжі замінили. Окрім того, після перекладу реплік на російську зник комедійний ефект від гри слів, наприклад:“У нас сьогодні не прийомний день! – А в мене якраз дуже приємний”; “Баришня уже лягли і просять!”.
При цензуруванні змінили також заключні сцени стрічки. У режисерській версії після фіаско на весіллі Свирид Голохвостий гуляє Києвом і залицятися до дівчат. Це був натяк на розбещену радянську русифіковану еліту, яка у цирульникові побачила себе і своє пристосування до радянської системи. Такого нахабного виклику радянська влада не стерпіла і вирізала сцену зі стрічки.
У січні 2004 р. вийшов фільм-мюзикл за мотивами п’єси М. Старицького, де зіграли Андрій Данилко, Максим Галкін, Алла Пугачова та інші. Ця сучасна обробка зовсім не нагадує першооснову твору, в якому висміювалися русифіковані міщани Києва, та й сюжет мюзиклу – легковажний і примітивний. Комедійність у стрічці досягається сучасними репліками, висміюються “новые русские”.
Твір Івана Нечуя-Левицького в обробці Михайла Старицького, що показує зрусифікованих українців, які борються за чистоту “руского язика”, забувши про своє походження, актуальний досі. Цензурування українських фільмів за часів СРСР здійснювалось для боротьби з українцями як самостійною, самобутньою нацією, що має власну багату історію.
Сьогодні нам варто шукати і знаходити першооснову, встановлювати чистоту перегляду кінострічок, щоб боротися із українофобним шовіністичним кінематографом. У справі становлення національної самобутності потрібно працювати на сучасний національний кінематографічний конкурентний продукт, який би не поступався світовій кіноіндустрії, адже вітчизняний кінематограф – це вагома частина української національної ідеї.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
