By 
Нейромережі навчилися генерувати зображення, які мало чим відрізняються від реальності. Поки штучний інтелект (ШІ) розвивається і вдосконалюється, люди заледве встигають розв’язувати юридичні й етичні дилеми, пов’язані з його використанням. Але вже маємо обриси майбутнього, до якого варто готуватися.
Зображення, згенеровані ШІ, у новинах: де закінчується правда?
Хоча створені комп’ютером зображення вже й раніше використовувалися для ілюстрації теми російсько-української війни, але перша, мабуть, справді серйозна дискусія щодо доцільності й доречності цього спалахнула нещодавно, після обстрілу Дніпра 14 січня, коли російська ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок. Тоді в інтернеті поширилося зображення маленького постраждалого хлопчика на тлі понівечених будівель. Подавалося воно так, наче ця дитина осиротіла внаслідок ракетного обстрілу.
Насправді ця “світлина”, якщо придивитися до неї уважніше, мала нереалістичний вигляд. Але все-таки її активно поширювали, можливо, під впливом шоку й обурення від жахливої трагедії й дій росіян. До того ж робили це не лише звичайні користувачі соцмереж, а й деякі офіційні канали, як-от твіттер-акаунт Верховної Ради. Щоправда, цей допис після критики в коментарях швидко видалили.
То в чому ж проблема, аби проілюструвати інформацію зображенням, яке створив комп’ютер? Насамперед у тому, що використання згенерованих світлин може посіяти сумніви в справжності цієї інформації, у реальності воєнних злочинів росіян. Російська пропаганда вже давно намагається робити це на Заході і буде й далі докладати зусиль, щоб знизити градус підтримки України. Мовляв, якщо вони фальшують світлини жертв, то, можливо, нічого страшного не відбувається і їм не потрібно давати зброю.
Це шкідливо й поготів, враховуючи те, що є вдосталь справжніх світлин із місця трагедії, і використання “творчості” штучного інтелекту певною мірою підважує також і їхню правдивість. Так, є аргумент, що не завжди етично фотографувати постраждалих, особливо дітей, і публікувати ці світлини. Але і в цьому разі є вдосталь засобів, щоб ілюструвати без імітації фото справжніх людей. Насправді в Україні під час війни багато художників-ілюстраторів — як, наприклад, Нікіта Тітов — своїми роботами доволі оперативно реагують на події і роблять це дуже емоційно та глибоко.
То чи значить це, що варто категорично відмовитися від використання можливостей ШІ під час висвітлення новин? Мабуть, усе-таки ні, адже сучасні технології дають нові можливості, питання в тому, як їх коректно використовувати. Можливо, створені комп’ютером зображення можуть бути корисними радше для ілюстрації більш загальної інформації, для якоїсь інфографіки, але не тоді, коли йдеться про конкретні події і горе конкретних людей.
Медіаграмотність і ризики ШІ
Тому “фото хлопчика з Дніпра” можна було б поширювати хіба що із поясненням “ось як штучний інтелект побачив цю трагедію і яке зображення він скомпілював з усіх наявних даних”. Але й це навряд чи врятувало б від маніпуляцій, враховуючи “культуру” крадіжок фото в інтернеті без зазначення авторства. До речі, цю “світлину” поширювали з підписом “Art: Visualizations”, але, мабуть, ще дуже мало людей обізнані із цією темою, щоб звернути на це увагу, тому й потрапили на гачок дуже сильних емоцій, які викликала трагедія і конкретно це зображення. Не здивуюся, якщо якісь шахраї вже використали його, щоб збирати із небайдужих і довірливих людей гроші, хоча є реальні постраждалі, що потребують допомоги.
Більше дивують люди, які, дізнавшись, що це зображення несправжнє, однаково його поширювали. Мовляв, хоча це не хлопчик із Дніпра, але “міг би ним бути”. І занепокоєння викликає не так саме це зображення, як загалом такий підхід, коли немає різниці, де правда, а де “могла б бути правда”.
І ми вкотре повертаємося до питання медіаграмотності, а отже, й інформаційної безпеки. У березні 2021-го було презентоване комплексне дослідження агенції Info Sapiens на цю тему, яке показало, що серед української аудиторії 32 % людей визначають правдивість новин “інтуїтивно” й лише 28 % шукають посилання на джерело інформації. Кожен четвертий (25 %) схильний довіряти новині, якщо вона не суперечить його уявленням і схожа на правду. Водночас 42 % українців ніколи не перевіряють інформацію на правдивість.
Як змінилися ці показники за минулий рік — достеменно невідомо, але хочеться сподіватися, що реалії воєнного часу все-таки спонукатимуть українців бути більш уважними до інформаційної гігієни.
Те, що зараз у фокусі нашої уваги приклад роботи нейромережі, означає лише те, що в медіапросторі з’явився ще один інструмент, який можна використовувати, зокрема, в інформаційній війні.
Штучний інтелект працює також і з текстами — як, наприклад, бот ChatGPT, що може генерувати тексти на задану тему та відповідати на запитання користувачів. Розмови про те, чи зможе штучний інтелект замінити журналістів, художників і представників низки інших професій, усе ще надто футуристичні, але те, що в багатьох сферах використання ШІ зростатиме, здається неминучим, а отже, треба знати про можливі вигоди й небезпеки від цього.
На ризики ChatGPT раніше звернув увагу почесний президент Київської школи економіки Тимофій Мілованов. Він протестував бота, запитавши його “Чий Крим?”, на що машинний розум відповів, що це “спірна територія”, яку “фактично контролює Росія, яка вважає її своєю, а Україна — своєю”. Тобто, за словами Мілованова, бот приймає на віру різні тексти, у тому числі пропаганду, і компілює з них “середньостатистичну відповідь”. Річ може бути в тому, що ШІ навчався на англомовних текстах до повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Тоді західний інформаційний простір був насичений російськими наративами, а Україна ще не заявила про себе так голосно.
Але російська пропаганда й далі продукує тонни англомовних текстів, щоб впливати на західні аудиторії. Тепер же виходить так, що боротьба ведеться за розуми не лише людей, а й комп’ютерів. І це ще один виклик для держави, бо якщо в цій сфері буде провисання, ШІ про війну в Україні генеруватиме картинки на кшталт російського “розп’ятого хлопчика”.
