Шведська соціально-економічна модель: із аграріїв у найрозвинутіші держави світу

Шведська соціально-економічна модель: із аграріїв у найрозвинутіші держави світу

Ще наприкінці ХІХ ст. Швеція була аграрною країною, та уже в 1960-ті рр. цілком заслужено здобула репутацію однієї з найрозвинутіших держав світу. А через тридцять років темпи зростання валового національного продукту на душу населення (2,5%) у країні стали найвищими у Європі, до того ж, з майже безперервною його позитивною динамікою за століття (з 80-тих рр. ХІХ ст.). У 1980-х рр., цей показник перевищував $16 тис., тоді як в інших промислово розвинутих державах він становив у середньому $12 тис. Однією із складових такого успіху стала виважена та продумана соціальна політика уряду, яка у Швеції була й дотепер залишається одним із головних елементів політики економічної.

Шведам вдалось поєднати приватну власність на засоби виробництва з широкою соціалізацією сфер розподілу та споживання послуг. Тобто перехід до якісного нового суспільства відбувся через усуспільнення сфери розподілу і споживання послуг, а не засобів виробництва. Уряд керувався принципом однакового права громадян на високий рівень життя. Досягти такої рівності в суспільстві, як вважали шведські соціал-демократи, що перебували при владі, можна завдяки наданню державою безкоштовних або дешевих послуг у найбільш важливих сферах життя. Йшлося про житло, систему сімейної допомоги дітям, безкоштовну шкільну освіту та харчування, забезпечення у старості, розвиток сфери відпочинку. Було сформовано єдину систему охорони здоров’я, освіти і пенсійного забезпечення, широку мережу дитячих садків і шкіл. Кожний швед, сплачуючи податки залежно від власних прибутків, міг розраховувати на однакові – за кількістю та якістю послуги і пільги.

Велика увага приділялася реалізації так званої політики солідарності вимог у галузі оплати праці. Формування зарплатні здійснювалося на колективно-договірній основі. Держава у цьому процесі, за винятком окремих випадків, безпосередньо участі не брала, впливаючи лише опосередковано: через податкову та валютну політику, контроль над цінами та через регулювання ринку праці.

Тарифні ставки зарплатні для робітників однієї професії та кваліфікації, що виконували сумірні роботи, були однаковими для всіх підприємств (галузей) країни. Різниця в ставках, зумовлена типом та характером роботи, не залежала від рівня рентабельності ні окремої компанії, ні галузі в цілому. Основу диференціації становила сукупність норм, які розроблялися спільно профспілкою та підприємцями на базі єдиної для всього ринку робітничої системи оцінки праці. Профспілки зобов’язувалися не проводити і не санкціонувати страйки в період дії узгодженого колективного договору.

Таким чином, впроваджена у Швеції система регулювання економіки та соціальної сфери забезпечила мирні взаємостосунки між працею і капіталом у державі, співробітництво профспілок із урядом. Відповідним чином було вирішено й проблему безробіття, рівень якого становив лише 1,6–2%, причому безробітним у Швеції вважається той, чия перерва у праці склала лише шість днів.

У 1980-ті роки (та й досі) у Швеції соціальними питаннями відали автономні, тобто самоврядні в адміністративному, правовому, фінансовому аспектах діяльності, державні, муніципальні та окружні управління. Кожний напрям соціальної сфери мав своє спеціалізоване управління.

Місцеві органи займалися обладнанням шкіл, медичних закладів, дитячих садків, спортивних і культурних центрів, організацією відпочинку населення. Фінансування соціальних програм здійснювалося з коштів, що надходили до місцевих скарбниць у вигляді комунального податку на прибуток. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відігравали добровільні асоціації, що мали назву «групи тиску». Більшість із них володіли юридичними правами, користувалися фінансовою підтримкою держави, але були незалежною соціальною силою. Наприклад: у галузі освіти діяли спілка вчителів і організації учнів старших класів. Існували організації квартиронаймачів, що вирішували свої проблеми шляхом переговорів із асоціаціями приватних власників житла, а також із місцевими органами влади. Третина всіх пенсіонерів країни входила до національної спілки. Окрім того, пенсіонери були об’єднані ще у дві політичні організації – соціал-демократичну організацію пенсіонерів (25% усіх громадян пенсійного віку) і буржуазну державну спілку пенсіонерів. У країні функціонувало 25 організацій інвалідів, більшість з яких взаємодіяли в рамках Центрального комітету національних асоціацій інвалідів.

У соціально-політичній сфері діяла ретельно відпрацьована за попередні десятиріччя система регулярних переговорів і довготривалих угод між різними політичними та соціальними силами. До них належать організації підприємців і профспілки, урядові відомства та кооперативні спілки, уряд і опозиційні партії, державні та громадські організації. Шведська соціально-економічн17а модель 80-х рр. ХХ ст. може багато в чому слугувати прикладом для України, соціально-економічна система якої вже багато років потребує не лише реорганізації, а й докорінної зміни.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ