Швидка кончина путінського режиму, або Чи допоможе нинішня модель санкцій зупинити війну?

Швидка кончина путінського режиму, або Чи допоможе нинішня модель санкцій зупинити війну?

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Захід ввів широкий спектр санкцій, щоб стримати агресію Росії. Одразу багато хто в Україні та за кордоном почав сподіватися на швидке падіння путінського режиму. Ця надія певною мірою ґрунтується на історії розпаду СРСР: наростання внутрішніх проблем, ймовірно, могло б відвернути увагу кремля від реалізації агресивної зовнішньої політики, що зрештою спричинило б крах режиму. Але наскільки це можливо?

 Загалом автократії тримаються на кількох китах: економічна стабільність; монолітність політичної влади; довіра людей до влади або страх перед нею, створені й підкріплені пропагандою та репресивною машиною.

Здається, що деякі з цих стовпів у країні-агресорі ось-ось послабляться через санкції. Найперше обмеження погіршують економічну ситуацію та добробут людей, а це означає зниження рівня задоволеності владою. Безпосередніми наслідками вже запроваджених санкцій є переддефолтний стан російської економіки, перспектива ослаблення рубля, заморожування російських резервів в інших країнах та очікуване зниження доходів населення. У відповідь, очевидно, влада агресора запровадить нову економічну політику, яка з високою імовірністю може бути хибною, як-от емісія рубля для підтримання економіки. Проте наразі ще зарано говорити про наявність внутрішніх помилок в економіці, які зумовлять швидкий крах путінського режиму.

Варто зважати й на розмір економіки агресора та його роль на деяких глобальних ринках, наприклад енергетичних, що обмежує здатність до запровадження абсолютних санкцій миттєво. Однак у тривалому часі це буде особливо відчутним, так само як падіння цін на нафту посприяло розвалу СРСР.

Запровадження санкцій проти російського енергетичного експорту одразу вплинуло на економіку. Але через велику роль Росії на енергетичних ринках іншим країнам знадобиться час, щоб знайти заміну цьому постачанню, а це означає, що остаточні економічні результати буде важко спрогнозувати в часі. Саме глибока залежність ЄС від російського газу й нафти фактично зумовлює параліч готовності вводити енергетичне ембарго. Тепер німецькі урядовці кажуть, що було величезною помилкою та дурістю допустити таку глибоку залежність від російських енергоносіїв, проте нам від цієї журби не легше навіть на душі. Слід розуміти, що в основних експортерів газу (Катар, Австралія, США, Алжир, Канада тощо) нема достатніх транспортних потужностей (СПГ-терміналів і газопроводів) та резервів нарощення видобутку, щоб Європа вмить відмовилася від російського газу. Автори ще до вторгнення оцінювали, що остаточна відмова ЄС від російського газу потребуватиме 2–3 роки кропіткої праці, а деякі вітчизняні фахівці зараз говорять і про 3–5 років.

5 квітня ЄС погодив ембарго на постачання російського вугілля. Сума такого імпорту загалом оцінюється в 4 млрд євро на рік. Для порівняння: торік російський виторг від експорту нафти становив 110 млрд доларів, від нафтопродуктів – 68,5 млрд доларів, від експорту природного газу – 62,8 млрд. Крім того, російські енергетичні підприємства мають довгострокові експортні контракти навіть із компаніями з тих країн, що вже вводять санкції, а це означає тривалий гарантований дохід для російських енергетичних монополістів.

Економічна ситуація в Росії частково залежатиме й від держав, що не надто поспішають запроваджувати обмеження, а натомість готові купувати енергоресурси зі знижкою, як це планувала Індія й може зробити Китай. Ба більше, нинішні рекордно високі ціни на енергоресурси створюють “подушку безпеки” для економіки агресора, навіть якщо частину ринку Росія таки втратить. Усі ці чинники можуть продовжити існування путінського режиму.

Стан економіки, а отже, і рівень добробуту та якість життя є важливими чинниками, але не єдиними, що визначають ставлення людей до керівних еліт, особливо в суспільстві з пропагандистською машиною геббельсівського штибу й контрольованим інформаційним простором. Такий контроль інформації та поширення дезінформації були характерні і для СРСР. Путінський режим ще більше посилює свої пропагандистські зусилля, забороняючи західні соціальні мережі, як-от фейсбук, твіттер, інстаграм, як спосіб фільтрування інформації, доступний громадянам Росії.

Звичайно, прості росіяни мають шанс зрозуміти глибину й масштаб брехні влади, адже навіть коли вона повідомляє про “військові успіхи” в Україні, з фронту повертаються тисячі загиблих або поранених російських солдатів. Деякі з тих, хто вижив, поділилися своїми враженнями та досвідом, малюючи зовсім іншу картину від тієї, яку оприлюднює офіційна пропаганда. Але пересічні росіяни все ще перебувають на дуже ранній стадії усвідомлення масштабів тотальної брехні еліт. Та і хтозна, можливо, російський архетип вимагає брехні від влади та наявності “царя”, хай яким би він був демоном. Протестний потенціал у країні дуже низький, а альтернативні політичні сили, які могли б конкурувати з керівними елітами, були придушені навіть на місцевому рівні.

Із широко розповсюдженою сліпотою населення щодо дій російських керівних еліт, затемненням реальної інформації та страхом перед наслідками інакомислення політична система залишається міцною: путінізм засвоїв із пізньорадянського досвіду, що будь-яке ослаблення репресивної машини, будь-яка відмова від пропаганди означає кінець автократії. Навіть поширена серед еліт корупція і витік інформації про неї не можуть зруйнувати цю владу. Брак потужних альтернативних регіональних еліт, які б узяли на себе кермо управління, ставить крапку на будь-яких думках про демонтаж путінського режиму. А довіра особисто до російського диктатора із боку пересічних громадян залишається особливо високою в усіх регіонах.

Загалом немає жодних підстав сподіватися на швидку кончину путінського режиму. Хоча масові протести через економічні проблеми та погіршення якості життя й мають на це вплив, проте розвиваються вони повільно.Але російська репресивна машина сильна й готова впоратися з мітингами. Тому санкції Заходу навряд чи призведуть до протестів, достатніх для того, щоб незабаром відбулося падіння путінської автократії. Оскільки місцева еліта консолідується навколо путіна, шанси перевороту також слабкі й ще більше зменшуються через готовність президента придушити будь-яку нелояльність, яку він підозрює у своєму колі радників.

Підрив політичного режиму є дуже важливим кроком до стримування російської військової агресії в довгостроковій перспективі. Але в короткострокових і середньострокових планах режим зробить додаткові зусилля (військові, політичні, економічні), щоб врятуватися: він спробує домовитися з деякими країнами, які не вводили санкцій, намагатиметься здобути певні політичні перемоги та “підкласти подушку”, щоб запобігти занепаду економіки. Аби впоратися з цими зусиллями, Україні потрібна непохитна єдність її народу, а також усі види міжнародної допомоги й підтримки від її союзників: більше військової техніки й посилення економічного та політичного тиску на Росію, наприклад, за допомогою суттєвого обмеження російського експорту енергоносіїв.

Співавтор: Вадим Денисенко, доктор історичних наук, виконавчий директор Українського інституту майбутнього

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Український енергосектор під російським військовим прицілом Чи скористаємось шансом не розвалити енергетику України?