By Одна з останніх ситуацій, у яких ми хотіли б опинитися, – це, без сумніву, зустріч із розлюченим биком, що мчить. Попри це щороку в липні до Памплони в Іспанії з’їжджаються тисячі людей, аби з власної волі втікати вузькими вуличками від шістки оскаженілих, готових до бійки биків. Хоч траса цих перегонів завдовжки приблизно 800 метрів, сміливці здебільшого не добігають до кінця, оскільки вулички тісні, а тварини летять на зламану голову. Розізлені бики в середньому досягають швидкості 6 м/с – пише Джек Теймісі в журналі Scientific American.
Цю суперечливу традицію щораз більше критикують. Однак для дослідників вона є захопливою нагодою, щоб простежити, як натовп поводиться перед лицем загрози; такий сценарій важко реалізувати в лабораторних умовах. “Неможливо провести експеримент, у якому учасників наражають на реальну небезпеку”, – констатує Деніел Парізі, який досліджує динаміку пішого руху в Технологічному інституті Буенос-Айреса. Він пояснює, що в Памплоні ситуація інша, оскільки люди добровільно ставлять себе під удар.
Щоб спостерігати за колективною реакцією учасників перегонів під час гонитви биків, Парізі і його співробітники у 2009 році розташували камери вздовж відомої вулиці Естафета на тому відрізку, де вона звужується, неначе лійка, і зняли на відео дві гонитви. Потім кадр за кадром вони аналізували рух биків і людей.
Висновки, які вони сформулювали й опублікували в Proceedings of the National Academy of Science USA, ставлять під сумнів догму зі сфери динаміки пішоходів: люди уповільнюються, коли щільність натовпу росте. Як і автомобілі, ув’язнені у вуличних заторах, пішоходи в натовпі зазвичай сповільнюють рух, аби не зіштовхуватися одні з одними. Але щодо бика завважки приблизно 600 кг, який наступає, таке правило перестає діяти. Бігуни в Памплоні взаємно розштовхувалися в натовпі, щоб за будь-яку ціну дотримуватися темпу биків і так уникнути їхніх рогів. Парізі підкреслює, що навіть ті учасники гонитви, які були густо оточені іншими, “коли наближався бик, намагалися бігти якнайшвидше, не зважаючи ні на що”.
Але можливості бігунів обмежені. Коли перед биком, що атакує, швидкість і щільність натовпу зростають, збільшується і правдоподібність того, що найшвидші бігуни зіткнуться з іншими й упадуть. Раніше траплялося, що кількість таких падінь лавиноподібно зростала, що ставало причиною травмувань, а часом закінчувалося смертю.
Бики рідко ганяють залюдненими центрами міст, але Парізі сподівається, що висновки з досліджень дадуть змогу краще зрозуміти поведінку натовпу й в інших небезпечних ситуаціях.
Алітеа Барбаро із Делфтського технологічного університету в Нідерландах, яка не брала участі в дослідженнях, погоджується, що ці спостереження мають зв’язок із реальним світом. Барбаро, яка моделювала різноманітні явища (від міграції риб до боротьби банд за вплив на якусь територію), пояснює, що зібрані в Памплоні дані можуть слугувати для калібрування моделі поведінки натовпу, що перебуває в стресі, щоб допомогти в архітектонічних рішеннях і плануванні евакуацій. Вона також додає, що “такі моделі дали б змогу персоналові, відповідальному за керування діями в загрозливих ситуаціях, краще розуміти поведінку натовпу й запобігати трагедіям, про які ми регулярно дізнаємося з інформаційних агенцій”.
