Скіпетри епохи інтернет-реклами

Скіпетри епохи інтернет-реклами
Скіпетр – це символ монаршої влади. Та оскільки епоха монархій впевнено відходить у небуття, а королівські функції зводяться до декоративних, скіпетри теж мали б зникнути. Проте різноманітні додатки та сайти намагаються нав’язати користувачам щось таке, що можна було б назвати скіпетрами епохи інтернет-реклами чи то персональними скіпетрами.

Правитель шумерського міста Лагаш Гудеа був одним із перших, хто використовував такий атрибут, аби підкріпити свій образ правителя-пастиря. Адже скіпетр – це модифікований посох, яким пастухи заганяють овець. Символ послуху і верховної влади, який через образ доброго пастиря Ісуса перейшов до церковних ієрархів. Уже від них став однією з регалій світської влади, яка хотіла, аби народ сприймав монархів за помазаників Божих.

Реклама переживає чергову епоху змін. Вона вкотре підлаштовується та переналаштовується, щораз більше переселяючись на інтернетні простори слідом за користувачами, які незмінно мігрують від традиційних медіа до новіших і свіжіших каналів комунікації. Тому й рекламникам, і розробникам сервісів доводиться постійно вигадувати нові способи, як заробити на рекламі, як привабити рекламодавців на свої платформи та як зробити ці майданчики самоокупними чи прибутковими. Тобто як змусити авдиторію платити, бо ж нас упродовж тривалого часу переконували, що перевага інтернету в його волі й халявності. У свободі від набридливої реклами, яка переривала фільми, улюблені програми, пісні в епоху радіо й телевізії.

Завдяки соцмережам рекламники мають змогу чітко націлювати (таргетування) свої пропозиції на конкретну авдиторію, ділити її за віком, статтю, вподобаннями, фінансовими можливостями тощо. Частина власників сайтів і додатків давно вже зрозуміла, що продавати можна не тільки рекламу та простір під неї, а й її відсутність. Усі сервіси намагаються завести таку штуку, яку я називаю “скіпетр”. Скіпетр, бо за допомогою нього можна пропустити (англійською – to skip), скіпнути небажану рекламу. І цей скіпетр так само стає продуктом, який можна впарити, яким, ніби посохом, можна поганяти наївними вівцями-користувачами. Його презентують як преміальну версію додатка чи сайту, накинувши згори ще кілька потрібних (або й не дуже) функцій. Досить заплатити гроші за підписку – і всі ці дуже важливі банери про лікування потенції згинуть з-перед ваших очей, як роса на сонці.

Скіпетр – це фактично процес забирання кози, як у старезному анекдоті про рабина, який допомагав чоловікові позбуватися відчуття тісноти вдома. Так само власники сервісів напихають сайти усіляким непотребом, здебільшого рекламою, яка обриває все на найцікавішім місці, аби ви хотіли цього всього якнайшвидше позбутися. Й ось він, цей чарівний жезл, який вам потрібно придбати, аби могти просто додивитися відео чи пошукати щось за одну хвилину, а не за десять із постійним випадковим клацанням на банери, завантаженням непотрібних додатків і купою ні за цапову душу полеглих нервових клітин.

Хто має скіпетр – той володіє світом. Принаймні власники сервісів намагаються нас у цьому переконати. Бо ж час і інформація в сучасну добу – це основні ресурси. А скіпетр – наче паличка чарівника, віртуальний змах якої економить час і негайно надає нам доступ до інформації. Але люди так само потребують відчувати свою зверхність, можливість звисока зорити на інших. Тому ті, хто має преміальний доступ до додатків, дивляться на решту, як на смердів, які слухають пісні упереміш із рекламою, ніби намагаючись видобути щось їстівне зі смітника.

Одним із фільмів, що пояснював попередню добу, епоху телевізії та homo zappiens, тобто людини, що переклацує канали, був “Пульт”. Там головний герой міг не лише вільно перемотувати кіно, що ще кілька десятиліть тому видавалося фантастикою, а й керувати за допомогою пульта власним життям: пришвидшувати перебіг одних подій чи сповільнювати інші.

Скіпетр уже ближчий до сучасности. В одному з епізодів серіалу “Чорне дзеркало” герої живуть у будинку, де всі стіни – це екрани, з яких ллється реклама. Аби могти її скіпнути – потрібно заплатити. А якщо немає чим – доводиться дивитись, бо від неї ніде сховатися.

Сервіси користаються тим, що людина дуже швидко звикає до хорошого. Дуже легко підлаштовується під вигідне і зручне, а тому підсідає на нього. Тож не дивно, що в реальному світі виникає відчуття недостачі віртуальних інструментів: можливости перетягнути повзунок під час фільму, який дивитеся в кінотеатрі, змоги знайти щось у матеріальній книжці, не гортаючи сотень сторінок і не перечитуючи половини змісту, можливости пришвидшити чиюсь лекцію в півтора-два рази, коли все надто затягнуто, чи й узагалі скіпнути якихось промовців на різних дефілядах.

Усі ці “преміуми” дарують королівське відчуття того, що ви керуєте своїм часом. Проте насправді, найімовірніше, влізете в щось ще: підпишетеся на новий сервіс, аби вивчити ще одну мову (іноземну чи програмування, аби врешті перейти в ІТ та заробляти людські гроші), пройти черговий дуже важливий курс на кшталт читання по губах хробаків чи відвідати онлайн-тренінг про те, як припинити записуватися на онлайн-тренінги. За це все так само доведеться заплатити – як не за додаткові уроки, то за сертифікат про проходження. Або впряжетеся в новий проєкт, аби заробляти гроші на черговий скіпетр, який дає ілюзію керування часом.

У телевізійну епоху людство чудово пристосувалося до реклами, бо перерви на неї використовувалися сповна: аби врешті сходити до вбиральні, поділитися враженнями від перегляду, загріти собі їсти чи іноді навіть встигнути щось приготувати. Реклама ставала часом комунікації й можливости побути із собою. Тепер же, коли все персоналізоване, реклама – це час для прокрастинації, відволікання. Але відволікання те шкідливе, бо збиває з пантелику, і ви забуваєте, про що вам йшлося до того, як її почули.

Проте мозок потребує справжнього відпочинку. А справжній скіпетр – це можливість вимкнути всі пристрої й забратися якомога далі від усіх екранів, від реклами, від довколишнього шуму та спаму, від усього, що глушить мозок і почуття, і побути з близькими чи із собою. Ось справжній преміальний сервіс, що вартий підписки. Тільки зусиль королівських теж потребує.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Віртуальне життя Постіронія