Сни війни

Питання про те, чому нам сняться сни, хвилювало філософів і вчених упродовж тисячоліть. Попри численні дослідження, ми досі не маємо на нього чіткої відповіді. Сон містить образи, думки та емоції, які переживаються по-новому, у сновидіннях ми знову стикаємося з відбитками певних (емоційних) станів, які прожили. Сни можуть варіюватися від надзвичайно інтенсивних або емоційних до дуже розпливчастих, швидкоплинних, заплутаних чи навіть нудних. Деякі сни радісні, а інші страшні або сумні. Іноді вони, здається, містять чітку розповідь, але частіше взагалі не мають сенсу. Оскільки сни фабрикує наша мозкова діяльність, вони схожі на фільм, кожна деталь якого є надзвичайно важливою і який дає доступ до “невидимих” структур психіки.

Є чотири теорії сновидінь. Фройдова твердить про те, що сни є свідченням витіснених бажань індивідуума й у сні можна зробити те, що заборонено в житті. Учений модифікував цю модель, коли зіткнувся із пацієнтами, які масово проживали травми Першої світової війни. Тож у його теорії сновидіння є не лише простором бажань, але і способом висловити провину або подолати травму. Але важливим її аспектом є те, що сон ніколи не свідчить про те, що “показує”, і щоб розкодувати сновидіння, потрібно проводити вільні асоціації.

Юнг вважав, що сни виражають несвідомий стан людини мовою символів і метафор. Важливим переконанням дослідника було те, що ця “мова” має універсальні архетипи, притаманні всім людям. У цій теорії сновидіння виконують дві функції: компенсують дисбаланс у психіці сновидців і надають перспективні образи прийдешнього, що дозволяє людині передбачати майбутні події.

Інші теорії снів були сформовані в другій половині XX ст. Належать вони здебільшого дослідникам нейропсихології.Відомий науковець Аллан Гобсон присвятив багато років вивченню сновидінь і тривалий час доводив, що у фазі швидкого сну людський мозок природно реагує на подразники, намагаючись зрозуміти сенс випадкового стимулу. Отже, у такій теорії сни не мали внутрішнього значення: вони були лише побічним ефектом нормальної діяльності мозку.

Але згодом нові знахідки таки показали функціональну скерованість сновидінь. Модифіковану теорію Гобсона виразно артикулював психолог Антті Ревонсуо, який виявив, що у фазі швидкого сну амигдала (відділ мозку) спрацьовує так само, як і під час загрози виживанню людини. “Основна функція негативних сновидінь, – пояснює він, – це репетиція [threat simulation] подібних реальних подій, щоб розпізнавання та уникнення загроз відбувалося швидше й автоматично, як порівняти з реальними ситуаціями”. Інакше кажучи, сни – це еволюційна риса організму й мозку, яка покликана допомогти нам вижити. Сон може інформувати, тренувати й попереджати, але також важливо розуміти, що, крім індивідуальних характеристик, він має й соціальний аспект.

Усі чотири теорії сновидінь не мають повноти пояснення. Ми можемо їх узагальнити, ствердивши, що людські сни консолідують спогади й пам’ять людини, є результатом опрацювання емоцій, виражають наші найглибші бажання та дають змогу певною мірою передбачати майбутнє (чи підготуватися до небезпеки). Багато експертів вважають, що ми снимо через поєднання цих причин, а не через якусь одну конкретну. Хоча можна припустити, що сни взагалі не мають реальної мети, тож ми можемо аналізувати їх так, як твори мистецтва чи кіно – споглядаючи й фантазуючи, отримуючи власні висновки. Для істориків і гуманітаріїв сни є важливими, бо вони функціонують як зображення реального життя людини, містять свідомий досвід. Замість простого відтворення життя наяву, сни відображаються як уривки з фрагментів пам’яті. Цінність снів полягає в тому, що, як і щоденники, інтерв’ю, аудіозаписи, відеосвідчення, фільми чи книги, вони є джерелами історії, яка розгортається перед нашими очима.

На початку 1980-х років Гордон Ловренс запропонував називати сни, які мають повторювані елементи, соціальними сновидіннями. Коли він досліджував тематику суспільних сновидінь, то відкрив для себе книжку Шарлоти Берадт “Сни Третього Райху”, яка вийшла 1968 року. Важливим відкриттям Берадт було те, що мрії пацієнтів-євреїв (які вона записувала до початку війни) виникли не з їхніх внутрішніх, особистих конфліктів, а із соціального середовища країни, у якій єврейське населення переслідували за допомогою пропаганди, напівправди та брехні. Роберт Лей, очільник Німецького трудового фронту нацистської держави, якось сказав: “Єдина людина в Німеччині, яка все ще веде особисте життя, – це людина, яка спить”. І справді, у певних ситуаціях єдиним спротивом може залишатися сон – і саме він здатен показати колективне переживання жахіть війни.

З огляду на це сни можуть трактуватися як історичні джерела – специфічні его-документи. Поняття “его-документ” об’єднує автобіографічні записи, як-от мемуари, щоденники, листи та звіти про подорожі. Термін у 1950-х роках увів історик Жак Прессер, який визначив его-документи як твори, у тексті яких “я”, авторський голос, постійно присутнє як суб’єкт письма й опису. Відтоді не припиняються дебати про те, чи можуть его-документи слугувати правдивими свідченнями про минуле. Повторюваним є запитання: наскільки его-документи, свідомо чи несвідомо, відрізняються від реальних справ і думок автора? Наскільки достовірною може бути людська пам’ять і наскільки вірогідними можуть бути автори щоденників чи автори сновидінь? Навіть якщо сни здебільшого є візуальними феноменами, вони отримують форму записів, перетворюючись на тексти. Едгар В. Шнайдер розрізняє п’ять типів тексту на основі зв’язку між подією (мовлення) та її записом: текст записаний (стенограми, інтерв’ю, протоколи), згадуваний (розповіді), уявний (листи, щоденники), спостережуваний (коментарі) і вигаданий (літературний діалект). У цій типології ми можемо додати сни до уявного типу текстів, які створюються на основі образів, а не мовлення. У такому розумінні записаний сон у формі тексту чи графічного мистецтва стає его-документом, який дає науковцям свідчення свідомості, що переживає конкретну реальність чи історію, коли стикається з нею.

“Ми не перекручуємо, не приховуємо й не фальсифікуємо минуле, – казав Прессер. – Точка зору й особливий фокус представлення не є спотворенням… це умови зору, і дух нічого не бачить, не зосередившись у якомусь живому оці”. Его-документ не зможе створити копію минулого, тим паче, що щоденник чи записаний сон – це “неточна й неповна реєстрація життя”. Розмита межа між его-документом і художньою літературою є важливою, оскільки ці документи можуть бути творами мистецтва, часто навіть більш гнучкою і пластичною текстовою формою, ніж роман. Вигадування та фантазування в конструюванні минулого суб’єктом не є злочином: “Правда важлива, а правдивість не менше важлива”, – казав Прессер, підкреслюючи цим тонку межу між реальністю та уявою.

Пишіть нам на [email protected] і надсилайте власні щоденники або сновидіння.