By Упродовж понад 30 років після аварії ядерного реактора в Чорнобилі в радіусі 30 км навколо того місця не ведеться майже жодна людська діяльність. Це створює сприятливі умови для дикої природи. Однак науковці не мають спільної думки щодо впливу все ще наявного іонізувального випромінювання на популяцію тварин у зоні відчуження – пише Рейчел Ньювер у журналі Scientific American.
Новий аналіз, базований на підрахунках реальних доз, що їх отримують тварини в різних місцях тієї зони, підтверджує гіпотезу, що на територіях із підвищеним рівнем випромінювання проживає найменше ссавців.
“Те, що ми виявили, узгоджується із поширеним знанням про випромінювання, – говорить біолог з Університету Південної Кароліни Тімоті Муссо, один з авторів рапорту. – Дивно, що знадобилося так багато часу для вивчення цього строгим і всебічним способом”.
У праці, опублікованій в Scientific Reports, було проведено повторний аналіз даних, зібраних у 2009 році. Тоді ті самі дослідники використали сліди на снігу для підрахунку кількості ссавців 12 видів, від мишей до коней і вепрів, на 161 місці на площі 777 км2 в межах зони відчуження. На ділянках із вищим рівнем випромінювання було знайдено менше ссавців.
У двох наступних дослідженнях, однак, не було виявлено суттєвої залежності між рівнем випромінювання й кількістю ссавців. Проте Муссо і його колеги твердять, що у всіх трьох випадках експозиційну дозу опромінення вимірювали занадто спрощено.
Попередні дослідження базувалися виключно на вимірюванні випромінювання. Для нового аналізу вчені використали первісні дані щодо кількості ссавців, але підрахували повні дози опромінення, що їх, ймовірно, тварини отримують за все життя, поєднуючи дані щодо кожного виду (зокрема, щодо дальності мандрівок, типу харчування і тривалості життя) з рівнями випромінювання, визначеними на підставі проб ґрунту, а також із розрахунками щодо того, як саме тварини контактують із часточками променетвірних субстанцій.
Учені знову виявили, що в тих місцях, де згідно з розрахунками є вищий рівень випромінювання, живе менше ссавців. У багатьох передніх дослідженнях загрозу опромінення на тих вибраних рівнях пов’язували зі шкідливими генетичними наслідками, фізіологічними й репродукційними – каже Муссо.
“Ці дослідження дуже важливі й належно проведені, – говорить Кармел Мазерсіл, радіобіологиня з Університету Макмастера, що в Онтаріо, яка в них участі не брала. – Моя лабораторія використала такий підхід для повторного аналізу даних із Фукусіми й Чорнобиля, завдяки чому ми отримали значно більшу залежність між опроміненням і його шкідливістю”.
Однак на думку еколога дикої природи з Університету Джорджії Джеймса Біслі, співавтора попередніх досліджень, які дали інакші результати, у цій статті є “фундаментальні вади” – передусім те, як автори оцінювали кількість тварин. Він твердить, що місця вимірювань було визначено з невідповідними відстанями або занадто рідко, щоб вони дали змогу зробити висновки щодо всієї зони.
Головна авторка досліджень Карін Божелен-Сайллер, радіоекологиня з Інституту ядерної та радіаційної безпеки Франції, погоджується з тим, що нові результати також не є достатньо точними. Однак це дослідження, за її словами, зробило можливим точніше визначення зв’язку між опроміненням та його наслідками, що є чудовою підставою для подальшого вивчення.
