By 
Наприкінці січня завершився Всесвітній економічний форум у Давосі. Час підводити підсумки та визначати майбутні тенденції і закономірності розвитку людства. Який тренд домінуватиме в найближчі роки: інтеграція чи дезінтеграція?
Гіпотетична і реальна поява на політичній мапі Європи нових державних і квазі-державних формувань, як і міждержавних утворень, спонукає до аналізу і прогнозування очікуваних результатів. За останні кілька місяців актуальтною стала проблема стабілізації відцентрових європейських сил, що змусило “центристів” шукати ефективні форми збереження.
Порівнюючи політичні карти України за 1919-ий і 2018-ий роки, можна зрозуміти історичний хід відновлення держави, яка за своїми географічними параметрами 100-річної давності перевершувала будь-яку із сучасних європейських країн. Однак сьогодні мова йде швидше про варіанти збереження, а не розширення політичної карти Європейського Союзу.
Ідеї Сполучених (Л. Троцький[1], В. Ленін[2], А. Гітлер[3]) та Об’єднаних Штатів Європи (Юлій Цезар, Карл Великий, Наполеон тощо) мають багатовікові традиції. Кожна з них за способами і методами реалізації існувала в найрізноманітніших формах, починаючи від монархічного, дворянсько-аристократичного пан’європейства до марксистсько-ленінсько-троцькістського гасла Сполучених Штатів Європи (прообразом яких може служити СРСР) та демократичної ідеї об’єднання території як федерації народів Західної Європи. А от країни її Східної часнини, не кажучи вже про Україну, ніхто не розглядав як самостійні життєздатні утворення, спроможні до суб’єктної державотворчої роботи.
Після закінчення Другої світової війни знову постало питання про майбутній устрій Європи. Тоді бурхливо обговорювались різні концепції, які з невеликими відмінностями передбачали нову Європу з базовими цінностями в економіці (вільні зв’язки, конкуренція, єдині гроші, відсутність митних бар’єрів тощо), політиці (єдина зовнішня політика) та з об’єднаними збройними силами. Були й інші ідеї, зокрема об’єднання Європи з СРСР, контрідея про обмеження Заходу Францією та сусідніми з нею державами тощо.
Поняття “Європа” сприймається як своєрідна система цінностей та норм, які використовуються відповідно до певних історичних циклів. Водночас європейську історію цілком справедливо можна розглядати як зміну ритмів інтеграції та дезінтеграції в рамках одного циклу. Однак зміни у деяких країнах, як от Туреччина чи Україна, можуть не співпадати із змінами в орієнтаціях західноєвропейських країн.
Нинішній кризовий стан в Європейському Союзі, ймовірно, характеризується процесом дезінтеграції. Намагання стримати цю тенденцію реанімувало призабутої ідею Сполучених Штатів Європи. Під час з’їзду Соціал-демократичної партії Німеччини у грудні 2017 року її очільник Мартін Шульц закликав до більш глибокої європейської інтеграції, яка до 2025 року повинна перерости у створення Сполучених Штатів Європи. На думку М. Шульца, таке формування має виникнути шляхом підписання Конституційного договору ЄС. Екс-президент Європарламенту цілком ультимативно заявив, що “…ті країни, які не захочуть позбуватися суверенітету і не ратифікують договір, будуть виключені з Євросоюзу”[4].
Суперечки, зокрема вихід Великої Британії з Євросоюзу, санкції ЄС проти Польщі, проблеми Каталонії в Іспанії тощо, що виникають повсякчас, як і протиріччя в оцінках майбутнього ЄС, загострюються. Якщо одні держави та політичні сили бажають більшої децентралізації Європейського Союзу (молоді євросоюзівці), то інші (засновники ЄС) прагнуть перетворити його на централізовану федерацію. Зокрема до них належить президент Франції Еммануель Макрон, який заявив у Давосі, що Франція повертається до центру Європи.
Прагнення централізувати ЄС – це одна з провідних рис “європейської” політики Німеччини і Франції. Проект Сполучених Штатів Європи спрямований проти новітніх успіхів націоналістичних рухів в Німеччині та інших країнах. Суть такої ідеї – нівелювати національні відмінності і сформувати “новий тип людини і суспільства”.
Принцип фінансової піраміди, коли останній, хто долучається, втрачає більшість від вкладеного, має стати застереженням при прийнятті рішень щодо входження у міждержавні утворення. Євросоюз, як і ставлення країн-членів ЄС до України, змінюється швидко. А це вимагає від України зваженої державної політики. Ми повинні, спираючись на власні сили, долучатись лише до тих проектів побудови об’єднаної Європи, які забезпечать збереження нашого національного обличчя.
[1] “Сполучені Штати Європи – ось, що має бути створено”, – саме до цього закликав Лев Троцький.
[2] Критикуючи гасло “Сполучені Штати Європи”, Володимир Ленін пропонував натомість “Сполучені Штати Світу”.
[3] “Ми ніколи не доб’ємося світового панування, – говорив Адольф Гітлер, – якщо в центрі нашого розвитку не буде створено потужне, тверде, як сталь, ядро з 80 або ж 100 мільйонів німців”. Окрім Німеччини в це “ядро” входила Австрія, Чехословаччина та частина Польщи. Навколо “фундаменту великої Німеччини” мав лежати пояс малих і середніх васальних держав: Польща, Фінляндія, Угорщина, Сербія, Хорватія, Румунія, Україна, країни Балтії, низка південно-російських і кавказьких держав.
[4] Національний корпус: Дмитро Сулима. Сполучені Штати Європи: чому сучасні лідери ЄС керуються заповітами Троцького?
