Спорт поза державою

Важко вигадати більш абсурдну тезу, ніж “спорт поза політикою”. Скандал з українською призеркою токійських Олімпійських ігор, яка сфотографувалася з російською спортсменкою, спричинив хвилю обурення українців і став приводом для численних дискусій у соцмережах. Патріотично налаштовані українці вважають такі фото недопустимими та шкідливими для іміджу держави. Захисники Ярослави Магучіх натомість заявляють, що нічого страшного не сталося, оскільки спорт має бути поза політикою.

Виправдовуючи вчинок бронзової призерки зі стрибків у висоту, захисники кажуть, що спортсменка зробила це без злого умислу, просто не надавши цьому значення. Зокрема, на захист колежанки по олімпійській збірній став бронзовий призер цієї ж Олімпіади, львівський каратист Стас Горуна.

Спортсмен захистив дівчину нібито як джентльмен. Його допис підхопили однодумці, сформувавши на його основі ще кілька тез на кшталт “що ж їй не треба було виходити на п’єдестал чи взагалі брати участь у змаганнях, бо там були росіяни?”.

Ці два випадки – фото відомої спортсменки і виправдовування її вчинку іншим відомим спортсменом, а також сама дискусія насамперед показали, наскільки погані в Україні справи із державною інформаційною політикою.

Спорт поза політикою

Перш ніж розбиратись у самому випадку, варто зняти з обговорення основну тезу, яку можна застосовувати у суперечках в будь-яких інших схожих ситуаціях – “спорт поза політикою”.

Можна згадувати про Олімпійські ігри в Берліні 1936-го, які Гітлер використав у пропагандистських цілях; про країни, які не поїхали на ці Ігри на знак протесту проти тодішньої політики Німеччини, але все це було давно, і дехто скаже, що ці аргументи не можна застосовувати до сучасної ситуації. Можна згадувати Олімпійські ігри 1980 року в Москві, що їх бойкотувало багато країн через введення радянських військ в Афганістан…

 Дійсно, не будемо далеко ходити. Яскравим прикладом, що спорт – це політика, є саме Ігри в Токіо, бо на них російській збірній заборонили виступати під прапором Росії. Країна, представники якої поводяться неспортивно, використовуючи допінг, не має права підіймати свій прапор на міжнародних спортивних змаганнях. Хіба це не політика?

Під час трансляції початку Олімпійських ігор російський “Первый канал” не показав виходу української збірної. Усі країни у всі часи використовували спорт із політичними і пропагандистськими цілями. Якщо ж хтось зі спортсменів думає, що може виступати за державу й бути поза політикою, то йому варто нагадати, що країна і її громадянин, зокрема і спортсмен, зв’язані нерозривно. Дуже наочно це показують суми винагороди, які держава виплачує олімпійцям за медалі. Зокрема, Ярославі Магучіх і Стасу Горуні за бронзу вона виплатить по 55 тисяч доларів.

Держава платить, а ще веде війну із Росією, країною, яка прагне захопити Україну. Той, хто намагається ігнорувати факт спроби руйнації української державності, хто байдужий до цього, байдужий і до України. А якщо так, то має бути байдужим і до благ, якими його наділяє держава. Відмовляйтеся від державних грошових винагород, громадянства і фотографуйтесь із будь-ким на власний розсуд. Допоки ви громадянин, будьте ласкаві підтримувати державницьку політику своєї країни й не намагайтеся їй шкодити. Якщо ж нашкодили несвідомо, покайтеся, визнайте провину. Не вважаєте це провиною, тоді ви дієте свідомо і є ворогом. Наразі жодних публічних вибачень від Ярослави Магучіх не було чути.

До речі, про державницьку політику. У країні восьмий рік війна, а українці фотографуються із ворогами, сумніваються в тому, що Росія агресор. Найперше це свідчить про повний провал державної інформаційної політики щодо своїх громадян. Майже десятиліття війни! Та за цей час держава повинна була просто вимити всі сумніви із голів навіть найбільших прихильників “русского мира” потоком неспростовних доказів про злочини росіян на фронті, на окупованих територіях. Де все це? Де передачі, білборди, книги, фільми. Нещодавно в тюрмі на окупованій Росією території забили трьох ув’язнених. Один із загиблих, до речі, був спортсменом, колишній чемпіон України із дзюдо. Уповноважена з прав людини заявила про це у своєму телеграм-каналі. Цей випадок шокує, а єдине місце, де про це повідомили, – телеграм. Сам президент два роки заглядав Путіну в очі, шукаючи миру, та не міг визначитись – ворог нам Росія чи ні. Так чого ми дивуємося діям спортсменки?

Етичний бік

Етичний бік справи вже добре розкрив у своєму пості військовий, колишній речник штабу АТО Леонід Матюхін. Він навів список українських спортсменів, які загинули, захищаючи Україну від збройної агресії Росії. Вони теж могли сказати, що перебувають поза політикою, і замість того, щоб воювати, спокійно готуватися до змагань. От тільки були б ці змагання, якби кожен захисник країни заявив, що він поза політикою, й залишився б удома?

Про захисника Ярослави Магучіх Стаса Горуну у своєму дописі у фейсбуці прекрасно висловилася військова журналістка, лауреатка літературної Шевченківської премії Євгенія Подобна. Вона виявила, що під час війни Горуна багато разів їздив до Росії заробляти гроші, проводив там семінари з карате, фотографувався із російськими спортсменами. Євгенія навела список військовослужбовців, які загинули в ті дні, коли каратист перебував у Росії. Стас Горуна носить на голові оселедець для іміджу, але братається із ворогами України. Хоче бути поза політикою, але є депутатом районної ради від партії “Самопоміч”.

За заслуги перед батьківщиною мер Львова Андрій Садовий збирається дати Стасу Горуні квартиру. Українські вояки, які б’ються із ворогом, ключі від квартир із рук мера не отримують, а людина, яка братається із загарбниками, заробляє в Росії гроші, дістає таку винагороду. Прекрасний приклад для виховання молоді.

Привід турбуватись

Насправді такі демарші Магучіх і Горуни – це серйозний привід турбуватись. Магучіх є молодшою сержанткою Збройних сил України, російська спортсменка, із якою вона сфотографувалась, служить у російській армії, тій самій, яка воює із нами. Міноборони відразу відреагувало на ці факти.

 “Вірне слідування спортивним традиціям, приміром – фото обіймів зі спортсменами-громадянами РФ, коли вони теж стають призерами, одразу використовує ворог як інформаційно-психологічну гармату, яка демонструє світу, що «їх тут немає». Тобто необережна поведінка наших спортсменів, яких ми любимо і за яких щиро вболіваємо, може ставати об’єктом інформаційних спецоперацій ворога”, – заявила заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

Вона молодець, що не відмовчалась. Але сам факт, що українська військова братається з ворогом, – це знов-таки або ознака повного провалу державної інформаційної політики, або дійсно інформаційна спецоперація, підготовлена ворогом. А оперативна підтримка її з боку Стаса Горуни, який регулярно їздить до Росії на “спортивні заробітки”, – це привід для СБУ поцікавитись, чи не було в Горуни інших справ у Москві. Можливо, вони якраз стосувалися політики, від якої Стас так відгороджується.