By 
У березні 2019 року Неллі Боулз опублікувала у “New York Times” статтю “Особисті контакти сьогодні є предметом розкоші”, де стверджує, що споживання цифрових послуг – це ознака бідності.
На думку Н. Боулз, у вас малий достаток, якщо ви консультуєтесь із лікарем через інтернет, а не особисто[1]; ваші діти навчаються онлайн, а не в стаціонарних закладах; ви купуєте товари в мережі, а не у звичайних крамницях; читаєте електронні книги, бо не маєте грошей на аналогові; переглядаєте фільми на Youtube, а не в кінотеатрі; слухаєте онлайн-лекції, бо не маєте можливості заплатити за зустріч із професіоналом; працюєте віддалено, оскільки не можете орендувати житло в столиці, купити чи утримувати авто.
Якщо раніше ґаджети були ознакою багатих, успішних людей, тепер символом статусу є життя оффлайн і відсутність смартфона. Загалом ні для кого не є таємницею, що багаті люди віддають перевагу особистим тренерам, кухарям та викладачам, а не користуються фітнес-додатками, послугою доставки їжі через смартфон чи навчальними платформами. Але Неллі Боулерз заявляє, що в сучасному світі відбувається дегуманізація людських відносин та сфери послуг.
Якщо про те, що ви помираєте, вас повідомить комп’ютерна програма, то в цифровій економіці ви помираєте злиднем. Незаможні люди все менше отримують послуги від реальних людей. Бідні купують смартфони в кредит – багаті відмовляються від ґаджетів; бідні хочуть, щоби їхні діти вміли користуватися комп’ютерами, – багаті віддають своїх нащадків до приватних шкіл, де навчання будується на спілкуванні між людьми. Якщо тридцять років тому персональний комп’ютер був предметом розкоші, то сьогодні життя, проведене перед екраном, – це ознака невдачі.
Досвід, навчання, життя і смерть усіх, окрім дуже багатих, усе частіше обмежується дешевим екраном, що перетворює трансльовані речі на копійчані. Будь-яке місце, де можна розмістити екран (школи, лікарні, аеропорти, ресторани), має змогу скоротити витрати, а будь-яка діяльність, яку можна транслювати, стає дешевшою. Текстура життя, тактильний досвід перетворюється на гладке скло.
Настала нова реальність, де людські взаємини є ознакою багатства, де фраза Антуана де Сент-Екзюпері про “розкіш людського спілкування” сприймається буквально. Виконавчий директор Інституту розкоші Мілтон Педраса з’ясував, що багаті хочуть витрачати гроші на те, що здається їм людським, наприклад, на відпочинок, мандри та їжу. На думку Педраса, позитивна поведінка, емоції і враження стають найактуальнішими товарами.
Спочатку інтернет-революція мала демократичний характер і зрівнювала можливості різних соціальних груп. Facebook – це просто Facebook, а Gmail – той самий Gmail і для багатих, і для бідних. Однак згодом заможні зрозуміли, що все масове є непривабливим. Дослідження показують, що реклама на цих платформах не є здоровою, вона починає здаватися декласованою, як питна сода[2] чи паління[3]. Як відомо, багаті люди мають менше шкідливих звичок, ніж бідні.
У дослідженнях Національного інституту здоров’я США діти, які користувалися ґаджетами понад дві години на день, отримали нижчі оцінки за рівнем мислення й мовними тестами[4]. До того ж кора головного мозку таких дітей стоншується швидше. Педіатр дитячої лікарні міста Сієтл і член Американської академії педіатрії Димитрій Хрістакис вважає, що діти, які граються із віртуальними блоками в Ipad, розвиваються повільніше, ніж малеча, яка вчиться будувати за допомогою LEGO. Інше дослідження також показало зв’язок між захопленням ґаджетами й депресією в дорослих американців[5].
Технологічні компанії змушували державні школи купувати програми та ноутбуки, стверджуючи, що це краще підготує дітей до майбутнього. Можливо, це справді так. Але топ-менеджери Кремнієвої долини вважають, що ґаджети негативно впливають на дітей. Своїх нащадків вони віддають у вальдорфські школи з альтернативною педагогічною системою, що ґрунтується на антропософських ідеях. У молодших класах у дітей немає оцінок, підручників чи електронних пристроїв. До того ж у таких школах малеча здобуває свій перший соціальний капітал, отримує можливість спілкуватися з рівними собі, що неможливо під час онлайн-навчання.
У деяких районах штату Флорида, де живуть мільйонери, взагалі немає веж стільникового зв’язку, оскільки місцеві не хочуть, щоби на них упливало електромагнітне випромінювання. Вони також не вживають продукти із супермаркетів, оскільки там є ГМО.
Безумовно, стаття “Особисті контакти сьогодні є предметом розкоші” лише відображає особисту думку Неллі Боулз. Можливо, насправді авторка описує систему розділення на масове й індивідуальне виробництво, що існувала й раніше. Школа або приватні викладачі, таксі або водій, доставка їжі або особистий кухар, няня або дитсадок, фаст-фуд чи ресторан, сукня із крамниці чи особистий кравець – усе це вже було, однак зараз масове виробництво оцифрувалось. З часом на ринку послуг не залишиться людей – усе замінять роботи. Уже зараз свій соціальний статус заможні демонструють купівлею хенд-мейду – праці й часу іншої людини.
Часом здається, що ідеологія дешевих послуг поширюється навмисно: вона дуже легко знаходить адептів, що готові послатися на стиль життя Марка Цукерберга, який ходить за хлібом у пластикових шльопанцях і футболці за 10 доларів. Можливо, цифрова сфера послуг для людини з низьким і середнім достатком – це оптимізація часу в епоху ненормованого робочого дня, дорожнечі життя і знецінення роботи, коли люди не встигають готувати їжу, купувати одяг, ходити в магазин тощо. Натомість користувачі оффлайн-послуг мають достатньо грошей і часу, щоб наймати інших людей.
Однак цілком імовірно, що основним привілеєм майбутнього буде монополія на знання та доступ до особистої інформації звичайних користувачів мережі. Такі дані стануть затребуваними серед людей усього світу, власники ІТ-корпорацій зможуть заробляти (й уже почали) на них шалені кошти, а держави отримають тотальний контроль над пересічними громадянами, про яких вони будуть знати майже все.
[1] Hitconsultant: Report: Virtual Healthcare Market to Reach $3.5B by 2022
[2] The Washington Post: Max Ehrenfreund. The difference between what rich and poor Americans eat is getting bigger
[3] The Washington Post: William Wan. America’s new tobacco crisis: The rich stopped smoking, the poor didn’t
[4] CBS news: Anderson Cooper. Groundbreaking study examines effects of screen time on kids
[5] PMC: Association between screen time and depression among US adults
