By Сонце хоч і заходило, але все ще міцно пекло, а в нас за плечима вже був цілий день, проведений на полі. Ми були виснажені після багатогодинного махання лопатами й усування шарів піску, що покривав наш об’єкт. Ми перебували в серці країни динозаврів, на височині Колорадо в північній Аризоні, на територіях Navajo Nation, резервації, де мешкають індіанці Навахо – пишуть Метью Браун і Адам Марш у журналі Scientific American.
Ми мали визначити вік двох скелетів Dilophosaurus wetherilli, знайдених там раніше. Цілий спекотний червень 2014 року ми перетинали туди й назад ці пустирища, щоб виміряти пласти й наповнити наші рюкзаки взірцями скель. Але тепер ми мусіли взятися до відкопування…ні, не скаменілого динозавра, а нашого всюдихода, що загруз у піщаній дюні аж до осі коліс. Життя палеонтолога, що працює на землі, здебільшого сповнене прозаїчними діями: написанням заяв на дозвіл здійснювати розкопки, нагромадженням нотаток, приготуванням їжі, миттям посуду в таборі, читанням записок при відблисках вогнища, а значно менше – героїчними вчинками, знаними з фільмів. Ми ніколи не бачили, щоб Індіана Джонс відкопував пікап, що застряг у піску.
Улітку 1993 року динозаври й палеонтологи штурмом вдерлися на екрани кінотеатрів усього світу. У 1990 році фільм “Парк юрського періоду”, знятий на основі однойменної книжки Майкла Кріктона, впровадив до публічної свідомості натовпи малознаних досі видів: одні з них будили симпатію, інші – страх. До таких зірок, як Tyrannosaurus і Triceratops, долучилися анонімні до того для більшості Velociraptor чи Dilophosaurus. Динозаври, яких можна побачити на екранах кінотеатрів, зазвичай відрізняються від тих, що їх показують палеонтологи. Одним із джерел успіху фільму “Парк юрського періоду” (досяг рекорду касових зборів у 1993 році й ще раз улітку 2020 року) було все-таки те, що там використано найкращі взірці палеонтології й генетики. Кріктон і Спілберг уперше зробили доступними для широкої авдиторії найновіші знання науковців про динозаврів, а створені ними образи активних і розумних тварин залишаються з нами й нині.
Звичайно, той авторський дует дозволив собі певну свободу в представленні як палеонтологів, так і динозаврів, щоб прикрасити історію, а видом, що найбільше постраждав від тих вільностей, був дилофозавр. У фільмі він заввишки з альзатську вівчарку, має гримливий предмет на голові й отруйну слину. І він є вбивцею Денніса Недрі, комп’ютерного програміста й контрабандиста ембріонів динозаврів. А яким же насправді був Dilophosaurus?
Правда така, що тоді, як цей динозавр стабільно закріпився в попкультурі, палеонтологи мали про нього ще доволі туманне поняття. Але впродовж трьох десятиліть, що минули з того часу, було відкрито нові, дуже цікаві скаменілості дилофозавра, а відомі вже раніше взірці були досліджені новими, прогресивнішими методами. Тож сьогодні ми можемо відтворити його вигляд і поведінку, а також еволюцію і світ, у якому він жив, значно точніше. З цих досліджень виникає образ, що цілком відрізняється від того, який ми бачили на екрані. Жоден інший ранньоюрський динозавр не був ще так добре вивчений і описаний.
