СРСР у 2017 році

СРСР у 2017 році
Яким буде СРСР у 2017-му, у рік столітнього ювілею Жовтневої революції? У 1987 році соціолог Ігор Бестужев-Лада спробував передбачити це в газеті “Неделя”. Прогноз не справдився, але в усьому номері тільки ця стаття й була правдивою.

Святковий випуск радянської газети “Неделя”, присвячений 70-річчю перемоги Жовтневої революції, був просякнутий пафосом. Володимир Ілліч Ленін ледь не на кожній сторінці. Ось він повернувся в Петроград, ось охорона “Смольного” з кулеметами. Бравурна розповідь про те, як більшовики злили в Неву запаси винних погребів Зимового палацу, розповіді очевидців, видатних людей. “Уренгой: даёшь нефть!”, “Пензенський завод випустив першу партію ЕВМ…”, “Доженемо та переженемо!” – і під усіма цими статтями скромно, знизу, зі сторінки на сторінку переходить текст соціолога Ігоря Бестужева-Лади про те, яким буде СРСР у сторіччя Жовтневої революції у 2017 році.

Видається, що автор, якому замовили потужний прогноз про світле майбутнє, взявся писати про те, у що сам не вірить. Початок цілком у дусі номера. Аналізуючи зайнятість населення, Бестужев-Лада пише: “70 років тому, щоб прогодувати одну сім’ю робочого чи службовця, потрібна була праця семи селянських сімей… Сьогодні, навпаки, одна сім’я колгоспника годує приблизно сім сімей робочих чи службовців… Але й це не межа!”.

Автор пише, що завдяки механізації й автоматизації можна ще більше зменшити процент людей, що працюють у сільському господарстві, тож у 2017 році в цій сфері буде лише кілька мільйонів спеціалістів високої кваліфікації. Щоб це стало реальністю, селяни мусять мати побутові умови, як у “доктора сільськогосподарських наук якоїсь дослідної станції”. Необхідна дуже висока зарплатня, котедж і автомобіль кожному спеціалісту, а також дороги, які б давали змогу “за пів години-годину добратися до найближчого міста, як це сьогодні є в республіках Прибалтики”.

Зробити це буде необхідно, оскільки “до того часу підуть на пенсію та навіть у кращий світ працівники старших поколінь, на плечі яких зараз опирається сільське господарство країни і які, за характером свого виховання, відрізняються крайньою невимогливістю до умов побуту та праці”.

Автор статті констатує факт майже рабської експлуатації селян і заявляє, що далі так тривати не може. Ігор Бестужев-Лада пише: “Або такі умови будуть створені, або, як любили говорити в таких випадках І. Ільф і Є. Петров, можливі дуже похмурі варіанти”.

Далі автор розповідає, що зараз на кожного працівника припадає “цілий взвод різного начальства”, яке ледарює, але вказує, як працювати, паразитуючи на  тих, хто працює. Це треба змінювати, як і реформувати систему колгоспів – дозволити кооперативи й сімейні підряди. Це, небагато-немало, свідчення про неефективність колгоспів.

Бестужев-Лада прогнозує зменшення чисельності працівників на виробництві. Завдяки комп’ютеризації та механізації їхня кількість буде становити 30-40% від працездатного населення, а не 70%, як у 1987 році. З’являться автопілоти, автомашиністи, автошофери – люди, які керують комп’ютерами на великих, повністю автоматизованих виробництвах, але… От знову автор зі своїми “але”. Потрібен розвиток соціалізму і становлення безкласового суспільства. А цього неможливо буде досягнути, бо “окремі догматики пов’язують подальший соціальний розвиток нашого суспільства зі зростанням питомої ваги робочого класу”.

Далі автор робить взагалі крамольну заяву: “Те, що сьогодні процентна частка робочих у нас вдвічі-втричі перевищує кількість в інших економічно розвинених країнах, свідчить не про перевагу, а про те, що в нас відповідно нижчий показник продуктивності праці”.

Автор прогнозує, що товари й послуги можна буде замовити за електронним каталогом, а розплатитися за них – електронною карткою. Сфера обслуговування більше не потребуватиме стількох працівників, тож їхня кількість скоротиться. Де ж будуть працювати люди? На це питання автор статті шукає відповідь. Він каже, що трохи збільшиться кількість науковців, але не сильно, бо в науці, окрім знань, потрібен і талант, а талановитих людей навряд чи стане більше, ніж це дозволяє природа.

Далі автор зривається і пише, що вчителів і лікарів бракує в селі, але забагато в містах. Що в усіх сферах народного господарства бракує дійсно хороших спеціалістів. Трохи оговтавшись, автор повертається до питання, де ж застосувати людський ресурс, вивільнений механізацією. Можливо, люди будуть працювати у сфері управління? “Ні, бо й цю сферу ми роздули настільки, що вона, як мастодонт, гине під власною вагою”.

Бестужев-Лада робить висновок, що люди потрібні в освіті. Але наявну систему освіти треба змінити, оскільки вона неефективна. Завдяки цій системі вдалося ліквідувати неграмотність і навчити всіх елементарних речей, але освіта має шукати в людей здібності, плекати таланти. Саме на це треба скерувати основні сили, вважає автор, тільки тоді країна буде успішною.

Треба вивільнити матерів від важкої праці, оскільки вони ще й ведуть домогосподарство і виховують дітей – сукупно це забирає в них щонайменше 16 годин на добу. За таких умов матері не можуть надавати достатньо уваги своїм дітям.

Потрібна потужна середня спеціальна освіта, яка б випускала високооплачуваних спеціалістів, адже “хіба можна всіх підряд за вуха тягнути у ВНЗ?”. Потрібно змінювати систему шкільної освіти, але для цього зараз немає ні спеціалістів, ні приміщень.

Про міжнародну економіку, банківську справу, реформи у сфері охорони здоров’я автор просто мовчить, ймовірно, не бачачи там жодних перспектив. Закінчується стаття словами, що все буде добре, “якщо”…

До порад автора статті, звичайно ж, ніхто не дослухався, і до 2017 року СРСР не дожив. Запитаєте, і що з того? Навіщо взагалі досліджувати прогноз, який не справдився, про державу, якої більше нема? Річ у тім, що дуже багато аспектів, які, на думку автора, могли спричинити велику біду, помітні й у сучасній Україні. Це спадок, який ми дістали від СРСР і яким користуємося, не поспішаючи щось кардинально змінювати. Якщо й надалі все в нас залишиться так, як є, то я б не брався прогнозувати, що буде з Україною через тридцять років.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи вчить нас чогось історія? Указ “царів” для “дурнів”