Стан та проблеми музейної сфери в Україні

Стан та проблеми музейної сфери в Україні
Висока культура, мистецтво та національна історична спадщина надважливі для формування системи духовних цінностей суспільства і духовного виховання наступних поколінь. Також сучасна національна культура може стати ефективним засобом від культурних “хвороб” постколоніального та посткомуністичного походження.

Щороку 18 травня світ відзначає Міжнародний день музеїв, нагадуючи про їхню важливість як інструментів історичного обміну, збагачення культур, досягнення взаєморозуміння, співпраці та миру між людьми

Історична пам’ять як національна свідомість українця

Сьогодні процес формування історичної пам’яті в Україні проходить доволі складно, що зумовлює цілий ряд чинників: відмінності історичної долі різних регіонів, недостатня обізнаність з фактами власної історії, живучість радянських світоглядних стереотипів (Росія – старший брат серед дружніх слов’янських народів тощо), успадкування “розщепленої” історичної пам’яті від старших поколінь, чия свідомість сформувалась за часів СРСР.

Проблема формування спільної історичної пам’яті, подолання дуалізму в тлумаченні ключових подій історії різними соціальними, регіональними та етнічними групами, формування потужного національного наративу на противагу залишкам імперського – такі актуальні завдання держави у сфері гуманітарної політики. І одну з основних ролей у їх вирішенні мали б відігравати музеї, визначальними функціями яких є збереження і відтворення історичної пам’яті.

Музейна справа у цифрах

За офіційними даними сьогодні на державному обліку знаходиться приблизно 150 тисяч нерухомих пам’яток, з них понад 100 тисяч – це пам’ятки археології та історії; 5 926 – твори монументального мистецтва; 16 800 – пам’ятки архітектури та містобудування. За даними громадських експертів в Україні діє майже 5 тисяч музеїв (для порівняння в Польщі – 1075, Австрії – 1600, Великобританії – 1811, Канаді – 2500), та лише 543 з них знаходяться в державній та комунальній власності. Й хоча кількість нових музеїв значно зросла у порівнянні з першими роками незалежності, відвідуваність цих установ надзвичайно низька.

Світова спадщина на теренах України

Музеї завжди були центрами збереження та популяризації історико-культурної спадщини, візитними картками держави. І Україна має чим пишатися – до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО входять київський Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра, Ансамбль історичного центру Львова, Резиденція митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях, Дерев’яні церкви Карпатського регіону України, античне місто-держава Херсонес Таврійський та його хора. Також до попереднього Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО внесли додаткові пропозиції, серед яких: культурний ландшафт та каньйон Кам’янця-Подiльського, iсторичний центр Чернiгова, Національний дендрологічний парк “Софiївка”, Канiвський заповiдник “Могила Тараса Шевченка”, Національний історико-археологічний заповідник “Кам’яна Могила”. До речі, останній є однією з найдавніших археологічних пам’яток не тільки у Європі, а й у світі.

Труднощі збереження історії

До значних проблем музейної справи належать недосконалість законодавчої бази в цій сфері, брак експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання музейних фондів, неналежний рівень охорони експонатів, недостатнє кадрове та інформаційне забезпечення. Так, у фондах українських музеїв нині зберігається близько 12 млн історичних пам’яток, але через обмаль виставкових площ в основних експозиціях представлено лише 3-5% фондів.

Одвічною проблемою музеїв всіх напрямків залишається недостатнє фінансування. В Україні витрати на розвиток музейної сфери здебільшого не лише не зростають, а й навіть зменшуються. Більша частина бюджету – видатки споживання. За статистичними підрахунками до 85% бюджету українські музеї закладають на зарплату працівників, а 15% – на комунальні послуги. Та у цивілізованих країнах на оплату музейних фахівців виділяють не більше 5-10% від загального бюджету.

Через брак коштів реставрація та ремонт музейних пам’яток проводиться в недостатній кількості, тому нині до 70% об’єктів історико-культурної спадщини України є у незадовільному технічному стані, до 10% – аварійні. Близько 300 пам’яток національного значення потребують ремонтно-реставраційних або консерваційних робіт. З 20 тисяч пам’яток архітектури та містобудування кожна десята потребує негайного втручання реставраторів, як і мільйон інших музейних цінностей.

Також невідкладним завданням для усіх без винятку музеїв залишається комп’ютеризація і автоматизація обліку музейних експонатів, оцифрування найбільш цінних пам’яток культури та мистецтва. Серйозною проблемою є і недостатня кількість добре вишколених кадрів. Спеціалістів музейної справи готують лише у двох українських вишах, однак цей фах не надто популярний серед молоді.

Висвітлення діяльності музеїв історичного профілю у ЗМІ та створення музеями власних часописів могло б стати вдалим засобом формування історичної пам’яті українського народу. На жаль, у ЗМІ згадувань про музеї обмаль, а серед спеціалізованих часописів та сайтів – лише журнали “Музейний простір”, “Музеї України”, “Музейний портал”. Окремі музеї хоч і випускають власні збірники, але здебільшого малими тиражами та нерегулярно. В Інтернеті українські музеї також представлені недостатньо, лише близько 150 музеїв мають власні сайти, та й ті переважно без англомовної версії, що могла б значно посилити потік іноземних туристів до України.

Шляхи розв’язання проблем музейної сфери

Україна має потужний історико-культурний потенціал, який не використовується належним чином для популяризації історичних знань, як всередині країні, так і на світовому рівні. Тож при розробці та затвердженні урядом України Концепції державної політики у гуманітарній сфері слід врахувати необхідність розробки Стратегії розвитку музейної справи, яка б передбачала:

  • внесення пропозицій щодо законодавчого врегулювання нормативно-правової бази, пов’язаної з діяльністю музеїв, зокрема доопрацювання проекту закону “Про перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації” та ухвалення закону про недоторканність землі, приміщень і колекцій державних музеїв;
  • вирішення питання фінансування музеїв історичного профілю й музейної галузі в цілому (сприяння залученню благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів завдяки податковим пільгам – законопроект “Про меценатство”);
  • розробка комплексної програми обміну експозиціями, а також стажування фахівців між музеями різних регіонів;
  • створення Міжвідомчої ради при Кабінеті Міністрів України щодо координації діяльності в сфері музейної справи;
  • укладання плану оцифрування музейної спадщини, довгострокового збереження цифрового контенту та забезпечення широкого представлення музеїв України в Інтернет-просторі;
  • створення Української музейної енциклопедії та нових музейних часописів, які б популяризували роботу музеїв, висвітлювали історичну тематику;
  • розробка Програми стимулювання молоді для роботи в музейній сфері та системи пільг для молодих науковців;
  • подання пропозицій щодо заснування Президентських премій для музейних працівників за їх вклад у розвиток музейної справи та для журналістів за висвітлення діяльності музеїв у ЗМІ.

Українці зберігають у музеях не лише артефакти з минулого. У них ховається дещо набагато цінніше – спадщина перемог та поразок, національна свідомість народу, історична пам’ять усієї нації. Тому увага до музейної сфери, як культурного надбання багатьох поколінь, особливо важлива у теперішньому непевному часі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ