By 
Початок формування економічної науки, зокрема її теорії, найчастіше пов’язують з іменем Адама Сміта – англійського вченого-економіста кінця XVIII ст. Кожному, хто хоч трохи знайомий з його працями, загадки і проблеми сучасного розвитку видаються простими. Згідно зі Смітом, достатньо запустити гіперболізовані механізми ринку (“невидима рука”), як усі проблеми виробництва і розподілу багатства зникнуть. Культивування такого міфу призвело до породження уявлень про всесильність ринку в сучасних умовах. Однак Сміт творив своє економічне вчення, як і його наступники, залежно від стану британської економіки Британської імперії, а ще більше – в її інтересах.
Попри важливість неупередженого, об’єктивного вивчення економіки, вона залишається заангажованою. На її пріоритети, напрями, структуру, пропорції, теми тощо безпосередньо впливає політико-ідеологічний істеблішмент.
З економічної теорії відомо, що коли в економіці є лібералізм, коли вільна торгівля умотивовує конкуренцію, обмежує монополізм національних компаній, то це змушує виробників запроваджувати інновації, підвищувати якість продукції і послуг, знижувати їхню собівартість, піднімати ефективність виробництва і опускати ціни. Так і хочеться заволати: “Хай живе вільна торгівля і лібералізм”, які знищили інфляцію (понад 10% у 2017 р.) в Україні! На жаль…
Як противага вільній торгівлі, в економічній теорії було запропоновано протекціонізм – державну політику, що заохочує вітчизняну економіку, захищає її від іноземної конкуренції, розширює зовнішні ринки. В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів. Політику протекціонізму здійснюють усі розвинуті країни світу.
До набуття статусу світових економічних лідерів її схвалювали і Велика Британія (до середини XIX ст.), і США (до початку XX ст.). До політики вільної торгівлі вони частково перейшли лише тоді, коли отримали значні конкурентні переваги на світових ринках.
Розвинуті країни широко застосовують різноманітні заходи протекціоністської політики (митні тарифи, квоти, антидемпінгові санкції тощо) і сьогодні. Україна переконалась у цьому на практиці (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо).
Під час президентської виборчої кампанії у США одним з ключових пунктів програми тоді ще кандидата Д. Трампа був захист інтересів американського товаровиробника та повернення робочих місць до США. Сьогодні президент США реалізовує обраний курс, яка має всі підстави перерости у торгівельні війни між політичними союзниками.
Останні півроку Трамп тримає торгівельний світ у напрузі. У березні 2018-го адміністрація президента запровадила мито в розмірі 25% на сталь і 10% на алюміній стосовно Китаю, Росії та Японії, але тимчасово відклала запровадження додаткового мита для ЄС, Канади, Мексики, Бразилії, Австралії та Аргентини. У Білому домі заявили, що саме європейська сторона попросила відкласти введення податку задля того, щоб виробити і представити свої пропозиції щодо цього питання.
Ймовірна торгівельна війна між найбільшими економіками може боляче вдарити по всіх країнах світу, загрожує зруйнувати існуючу модель глобальної економіки (СОТ), призвести до фрагментації світу та наростання хаосу і ентропії. Ситуація настільки ускладнилась, що генеральний директор СОТ Роберто Азеведо зробив окрему заяву із застереженням щодо ескалації обмежень у торгівлі, які матимуть ефект доміно і призведуть до глобальної рецесії. Ця загроза вже отримала назву світової торговельної війни.
Упродовж усіх років незалежності Україна перманентно перебуває в стані торговельної війни з Росією та її союзниками і, очевидно, накопичила певний досвід виживання. Але чи ми його використаємо?
Міністерство торгівлі США запровадило мито на імпорт сталі і алюмінію з ЄС, Канади і Мексики. Податок почав діяти 1 червня 2018 року.
Ще до цих подій лідери ЄС уже мали певні думки щодо політики протекціонізму, зокрема канцлер Німеччини Ангела Меркель, виступаючи на економічному форумі в Давосі, її засуджувала. Водночас, попри думку США щодо неприпустимості майбутньої інтеграції Москви до Європи, Меркель заохочувала Росію до будівництва “Північного потоку-2”.
Запевнення Німеччини, що газопровід є буцімто суто комерційно-економічним, не переконало ні американців, ні зацікавлені країни Східної Європи, зокрема й Україну. Очевидно, що від будівництва “Північного потоку-2” Німеччина виграє більше, маючи додаткову плату за транзит, а Словаччина, наприклад, на ту ж суму програє, не маючи тих об’ємів транзиту. Тому Україна, Польща та країни Південної Європи, яких оминає газогін, вважають “Північний потік-2” політичним проектом та інструментом шантажу не лише російським, а вже й німецьким.
На останній особистій зустрічі з А. Меркель Д. Трамп просив її припинити будівництво “Північного потоку-2” в обмін на невведення мита на імпорт сталі з ЄС. Однак політики так і не дійшли згоди.
Окрім політичних втрат, будівництво “Північного потоку-2” та введення мита на сталь завдадуть і фінансових збитків. ЄС ризикує втратити через американські податки 7 млрд євро на рік, з них збиток для Німеччини – 3 млрд. З іншого боку, вартість транзиту газу територією України за рік становить майже 2 млрд доларів. Тобто, якщо “Газпром” припинить постачати паливо через Україну, Берлін отримає приблизно 2 млрд доларів, а інші країни ЄС будуть платити більше, щоб отримати газ. Тобто заради будівництва газопроводу Німеччина готова не лише до власних фінансових втрат, а й до збитків усій Європі.
Отже, Кремль отримує додаткові можливості перетворення свого глобального проекту у геополітичний і геоекономічний полюс, диверсифікувавши економічні продукти в інструменти політичного шантажу та інформаційного зомбування.
