By 
Наприкінці грудня, виступаючи на брифінгу у Москві, речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що російській мові в Україні потрібно надати “хоч якийсь статус”: “Російською мовою говорить більшість країни. Нею розмовляють керівники міст, представники уряду, журналісти, і не можуть їй надати хоч якийсь статус у державі, чия культура створювалася, в тому числі, з використанням цієї мови”[1].
Усе це квиління про статус російської мови є проявом постколоніального синдрому, яким Кремль намагається виправдати своє втручання у внутрішні справи інших країн. Україна ж досі входить в орбіту імперських забаганок Москви.
Чому колонізовані Москвою угро-фінські народи (карели, перм’яки, чуваші, ерзя), що розмовляють російською, живуть у кілька разів гірше за тих угро-фінів (фінів, угорців, естонців), які вирвалися з “братніх обіймів” та створили власні держави? Чому рівень життя білорусів та українців, яких перевели на російську мову, у кілька разів нижчий, ніж поляків, словаків та чехів, які зберегли власні мови? Чому “братній російський народ”, що домінує на “одній шостій” планети, має національну мову, багаті природні ресурси (газ, нафта, вугілля, руди, ліси, землі, ріки і моря тощо), задовольняється жалюгідним рівнем життя?
Щоб збагтути ці “банальні непорозуміння”, слід розглянути культуру нації, що відповідає за мислення, світосприйняття і мораль, освіту і науку, працю і виробництво, відпочинок і дозвілля, а також мову, яка сприяє чи перешкоджає повноцінному розвитку “галузевих” культур. Саме тому гібридна, створена з кількох мов російська формує штучну культуру, віру та мораль.
Штучні мови, як-от атлантійська, афріхілі, венедик, новословенська, і есперанто, всеслов’янська мова Юрія Крижанича, часом з’являються і зникають, і лише “велика та могутня” продовжує перетворювати все живе і квітуче на непотрібний мотлох. Про гібридність російської мови пише український публіцист Валентин Кожевніков: “Коли йдеться про даність російської мови, то не враховують того факту, що основою її стала церковнослов’янська мова, створена Кирилом і Мефодієм тільки в ІХ сторіччі на основі староболгарської задля полегшення християнізації слов’ян. Російський народ утворювався з представників інших народів і племен, коли процес формування мов у світі вже давно завершився. Нову мову можна було створити тільки штучно, з’єднавши елементи інших мов. Російська саме так і виникла. Давні народи творили свої мови впродовж тисячоліть. У росіян все навпаки – штучна мова, що створена зі староболгарської, української та мов угро-фінських племен, була використана 500 років тому, щоб сформувати російський народ”[2].
Напередодні виборів, прийняття закону про державну мову та внесення змін до Конституції речниця МЗС Росії М. Захарова, апелюючи до завищеного використання російської мови у побуті, спонукає українських прихильників “русского мира” посилити “московський слід” у нашій державі.
Так, нещодавно академік НАН України Петро Толочко прокоментував статус російської мови в Україні: “Щоб з’ясувати, наскільки безпідставними є спроби представити російську мову в Україні іноземною, а українську – однією з найстаріших, якщо не найстарішою мовою у світі, варто звернутись до історії, особливо до тих її сторінок, що були приховані у радянський період, про які не згадують сучасні українські ідеологи, що нагнітають антиросійські настрої в українському суспільстві, щоб максимально відділити Україну від Росії і не допустити їхнього ймовірного зближення у майбутньому”[3].
Зі слів П. Толочка складається враження, що це російська мова була під забороною окупантів-українців, що Москва не викорінювала впродовж століть все, пов’язане з Україною, не присвоювала наші землі, не знищувала наш народ, не брехала про “спільне походження” тощо. І такі “українські” “керівники міст, представники уряду, журналісти” та академіки відстоюють національні інтереси Москви, намагаючись надати російській мові не “хоч якийсь”, а державний статус.
[1] 24 канал: У Росії просять “хоч якийсь” статус для російської мови в Україні
[2] Валентин Кожевніков. Сувора розмова про “язик” і мову
[3] Іван Розпутенко. Політичний артикул української культури. – К.: “К.І.С.”, 2015. – 183с.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
