Стрічці братів Люм’єрів “Прибуття потяга”– 125

Стрічці братів Люм’єрів “Прибуття потяга”– 125
Наприкінці минулого року ми відзначили ювілейний Міжнародний день кіно. Він припав на 28 грудня – у той день 125 років тому у підвалі “Гранд-кафе” у Парижі пройшов перший публічний сеанс фільмів Луї та Огюста Люм’єрів.

Здається, наче ми вже все знаємо про цю подію, однак багато хто твердо переконаний, що першим фільмом, який тоді побачили глядачі, була стрічка “Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота”. Її знімали на залізничній станції невеликого містечка Ла-Сьота неподалік від Марселя, на Лазуровому березі французького Середземномор’я.

Історики кіно вже давно оприлюднили список фільмів першого сеансу, з’ясувавши навіть послідовність демонстрації: “Вихід робітників з фабрики Люм’єра у Ліоні”, “Вольтижировка”, “Ловля золотих рибок”, “Прибуття делегатів на фотоконгрес у Ліоні”, “Ковалі”, “Политий поливальник”, “Сніданок немовляти”, “Стрибок через ковдру”, “Площа Кордельє у Ліоні”, “Морське купання”.

Отже, той показ розпочало не “Прибуття потяга”, а фільм “Вихід робітників з фабрики Люм’єра у Ліоні”. Згодом дослідники знайшли три версії цієї стрічки, які дещо різняться між собою. Тобто, як заведено зараз говорити, брати Люм’єри зняли три дублі.

Дехто стверджує, що “Прибуття потяга” був першим документальним фільмом, однак цього звання також насправді удостоївся “Вихід робітників з фабрики”. Інші дослідники наполягають, що цю стрічку варто вважати першим постановним фільмом, бо у вагонах їхали родичі та знайомі Люм’єрів, яких брати запросили на зйомку та проінструктували, як поводитися “на камеру”. Проте історики кіно переконують, що першим ігровим фільмом є “Сніданок немовляти” – у стрічці знявся сам Огюст Люм’єр, його дружина Маргарет та їхній син Андре.

Зрештою, дослідники начебто дійшли згоди щодо дати прем’єри стрічки “Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота” – 25 січня 1896 року. Місце показу – Ліон.  Насамперед згадаємо канонічну вже історію першого показу «Прибуття потяга». Під час сеансу глядачі, які вперше побачили рухоме зображення, пережили шок, адже поїзд ішов просто на них! Почалася паніка: хтось від страху дужче втиснувся в сидіння, інші схоплювалися з місць, деякі навіть кричали та втікали із залу. Реакція глядачів на стрічку, яскраво описана багатьма істориками кіно, стала класичним прикладом сили впливу нового мистецтва на аудиторію. Є багато фільмів, де використано кадри з “Прибуття потяга”; римейки стрічки Люм’єрів, реконструкції реакції публіки, інші ремінісценції чи рефлексії на цю тему.

У 1995 році мені пощастило бути учасником міжнародного кінофестивалю короткометражних фільмів у місті Драма в Греції. Організатори вирішили зробити вечірку з нагоди завершення фестивалю у ресторані на невеликому міському залізничному вокзалі. Столи встановили просто на платформі. Прибуття потяга до станції, яке, очевидно, відбулося за розкладом, гості зустріли оплесками – на їхніх очах немов ожила історія світового кіно. Це був справді прекрасний перформанс на честь 100-річчя кінематографа.

У статті, присвяченій “Прибуттю потяга”, дослідник Дмитро Воронцов згадує про дві версії легендарного фільму і зауважує: “Цей міф [йдеться про реакцію людей на першому показі – авт.]може бути правдою, або ні. Проте очевидним є той факт, що брати Люм’єри обрали найбільш вдалий ракурс зйомки наближення потяга. Тож, очевидно, цілком свідомо хотіли викликати сильну емоційну реакцію публіки”.

На початку своєї статті Дмитро Воронцов одразу формулює важливу думку: “Моєю метою в написанні цієї статті є довести, що «Прибуття потяга» є чудовим фільмом не просто як один із ранніх прикладів рухомого зображення, а що важливіше – як рання робота кіно як мистецтва – завдяки своїй глибокій філософській ідеї контролю”.

Тобто йдеться про мистецтво, яке може формувати, прогнозувати і спрямовувати емоції та реакції глядачів. Щоб підтвердити цю тезу, дослідник не тільки вказує на усвідомлений вибір ракурсу зйомки (зрештою, це зауважують й інші дослідники), а й наголошує на тому, що камеру не вимикали одразу після зупинки потяга, а знімали далі, аж поки пасажири не вийшли з вагонів на перон.

Згодом кінокритики назвали кінематограф медіумом. Згідно з різними езотеричними вченнями та теоріями, медіум – це посередник між двома світами – духовним та матеріальним, без його участі контакт цих двох світів не може відбутися. Медіум повідомляє, віщує, попереджає, виголошує передбачення та пророцтва.

Доволі розповсюдженою є думка про чарівну природу кінематографа. Звідси й висловлювання на кшталт “магія кіно”. Це не дивує, бо один з прабатьків кіно та перших проєкційних апаратів зветься “чарівний або ж магічний ліхтар” – за його допомогою створювалася ілюзія руху статичних картинок.

Кіно також часто називають ілюзією. Почасти це так, адже на плівку начебто фіксується реальність, проте в результаті, яким є готова кінострічка, ця подібність до життя вже стає умовною, бо на процес створення фільму потужно вплинула фантазія та вигадка його автора(ів).

Одного із піонерів кінематографа – Жоржа Мельєса – не дарма назвали чарівником кіно, адже він починав як ілюзіоніст. До речі, саме Мельєс зняв один з перших римейків фільму “Прибуття потяга” – того ж 1896 року у Парижі на приміському вокзалі Венсан.

Тому дещо кумедну плутанину із датою прем’єри “Прибуття потяга” можна сприймати як певну закономірність, а ще точніше – як ілюзію, що цілком узгоджується з природою кіно.

У праці Мартіна Лойпердінгера “«Прибуття потяга» Люм’єрів. Основний міф кінематографа” знаходимо ще одну вельми цікаву думку: “Нині, не зважаючи на певну очевидність і навіть банальність об’єкту зйомки, цей фільм здобув популярність та увійшов в історію, отримавши статус «ікони» медіа. Наскільки фільм є важливим, ставши основою творення міфу кіно, повністю усвідомили, святкуючи 100-річчя кінематографа”.

“Прибуття потяга” Луї та Огюста Люм’єрів цілком закономірно отримав статус першого кінематографічного міфу і фактично заклав основу творення міфології нового виду мистецтва. До того ж у цьому короткому, 50-секундному фільмі вперше і таки справді чарівним способом поєдналися два важливі символи науково-технічного прогресу, знакові винаходи ХІХ століття: потяг – паровий двигун, який обертає колеса, та знімальний апарат, який фіксує життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Видалити історію”: простий рецепт того, як досягти гармонії До Міжнародного дня кіно: несвятко-святкове