By 
Не минуло і двох місяців відтоді, як росія начебто оголосила своїми окуповані українські території, а Збройні сили України вже визволили суттєву частину з них: шматки Донеччини, Миколаївщини та Луганщини, а також усе правобережжя Херсонщини. Тож навіщо взагалі кремль взявся проводити фейкові референдуми, перебуваючи в невигідному становищі, і чому ці нелогічні дії призведуть до того, що росіяни спокійніше поставляться до повернення Криму Україною?
Після того, як провалився наступ із півночі, у кремлі зрозуміли, що захопити Україну за 3 дні не вдасться, і вирішили змінити стратегію. Сподівалися, що це лише питання часу і згодом вони зможуть або повторити свій похід на Київ, або примусити Зеленського до переговорів, а точніше – до капітуляції. Схоже, ставки робилися на те, що сили, перекинуті з північного напрямку, допоможуть оточити українську армію, взявши в кільце велику кількість наших військових десь у районі Дніпропетровщини.
З часом апетити путіна не зменшувалися, проте реальність диктувала інші умови. Довелося відмовитися від гучних слів про те, що “це ніяка не окупація”, а начебто лишень бажання змінити “антинародний нацистський режим”. Хоча очевидно, що із перших днів російське варварське військо поводилося як справжні загарбники. Люди, які пережили й німецьку окупацію під час Другої світової, і сучасну московитську, стверджували, що рашистська армія поводиться набагато гірше за гітлерівців. І хоч у кремлі й далі заявляли, що все йде за планом (і роблять це досі), московити вдалися до більш рішучих спроб інтегрувати українські території в російські реалії. Десь наприкінці весни й на початку літа почали нав’язувати перехід на рублі на цих теренах, створили окупаційні адміністрації, планували роздачу паспортів і навчання в школах за російською програмою.
Упродовж цього часу кремль неодноразово загадував російським військам дати, до яких вони мали б остаточно окупувати ту чи іншу українську область, аби провести там фейкові референдуми про приєднання цих територій до московії. Проте на заваді завше ставали Збройні сили України. Спершу вони стримували сили противника, що переважали, а згодом перейшли в контрнаступ на деяких ділянках фронту, що вилилося спочатку в Харківську офензиву, а відтак і у звільнення правобережжя Херсонщини. Власне, ефективний контрнаступ на Харківщині і змусив кремль пришвидшитися. Там вирішили більше не відкладати вкотре дати нелегітимних опитувань під дулами автоматів, а навпаки – провести все це якнайшвидше, поки українці не відвоювали ще якісь свої території.
Сподівалися, либонь, на ядерний шантаж.Адже в російській ядерній доктрині йдеться про те, що застосування цього типу зброї можливе в разі, якщо хтось зазіхає на суверенну територію росії. Проте ні Україна, ні світ не злякалися цього. Захід ж у постаті НАТО чітко дав зрозуміти, що ядерний шантаж не пройде, а будь-яке використання навіть тактичної ядерної зброї проти України призведе як мінімум до знищення всього угруповання російських військ на нашій території.
Ба більше, уже наступного дня після того, як кремль проголосив анексію чотирьох українських областей, ЗСУ повідомили про визволення Лиману – одного із ключових населених пунктів на півночі Донеччини. Ця перемога не лише відкрила вітчизняним військовим шлях на деокупацію Луганщини, а і продемонструвала, що путін блефує. Принаймні на цьому етапі. Хоч і не можна відкидати те, що росія таки спробує вдатися до використання ядерної зброї пізніше. Проте відступ московитів із правобережжя Херсонщини та втрата ними єдиного обласного центру, який їм вдалося захопити за час повномасштабного вторгнення, підтверджує гіпотезу, що весь цей шантаж і вся ця анексія були лиш дешевими вихваляннями. Ба більше, це грає на руку Україні.
Упродовж усіх попередніх років війни в кремлі відділяли Крим у своїх заявах від решти окупованих українських територій і відмовлялися вести мову про нього та його долю. Мовляв, це вже росія, змиріться з цим. Проте ось ця жалюгідна спроба анексувати території, які будь-якої миті можеш втратити, зіграла із путіним і компанією злий жарт. Адже Україна повернула собі Херсон, де росія мала бути вже “навсегда”. А це означає, що так само можуть повернутися під український прапор і всі інші регіони. Зокрема, й окупований півострів, який більше не щось особливе, а лише одна із низки анексованих територій.
Уже навіть пересічні московити починають усвідомлювати, що Крим – це така сама Україна, як і решта земель, заграбастаних їхньою армією. Тому ЗСУ будуть неодмінно боротися й за нього, а це означає, що «пора валить». Тож цілком ймовірно, що правдивими є чутки про те, наче фсбшники терміново взялися за продаж нерухомости, яку вони незаконно надбали на півострові, і збирають манатки.
Якби кремль був впевнений, що справа не дійде до визволення Криму, то не починав би зводити фортифікації на адміністративній межі Херсонщини та окупованого півострова. Йшлося б передовсім про заклики до міжнародної спільноти про зазіхання на суверенітет росії. Проте цивілізований світ визнає Крим територією України, тож навіть сам кремль уже не вірить у свою брехню й готується до бою. А порожні погрози лиш підтверджують упевненість Заходу, що росії нема віри, тож можна й далі постачати Україні зброю та все необхідне.
Проте після успішної операції ЗСУ із визволення правобережжя Херсонщини в російських телеграм-каналах почався розгін інформації, начебто українське військо тепер готується напасти на росію. Для чого це ЗСУ – версії різняться. За однією із них – щоб повернути українські етнічні території, а за іншою – аби дійти до москви й, либонь, повалити режим. Дефіляда у москві – це, звісно, звучить непогано, проте ці вигадки не мають нічого спільного із реальністю і явно інспіровані з кремля. Либонь, робиться це в сподіванні зібрати більше добровольців, що висловлять готовність стати гарматним м’ясом на окупованих територіях, злякавшись за долю росії. Також можна розглядати варіант підготовки до ще масштабнішої могилізації, хоча це видається божевільною ідеєю на тлі провалу її часткової фази, що й далі супроводжується численними бешкетами та скандалами.
Проте, можливо, у кремлі і справді шукають приводу для того, аби застосувати ядерну зброю. А це лиш вкотре підтверджує: навіть злочинний режим розуміє, що й самі московити не дуже вірять у те, що Крим їхній. Та якщо путін справді наважиться застосувати ядерну зброю проти України, то це вже точно має стати кінцем як не самої росії як держави, то, без сумніву, путінського режиму. Схоже, геніальний стратег вкотре сам себе обдурив у власній черговій багатоходівці.
