By 
26 липня Рада з питань транспорту, телекомунікацій та енергетики Європейського Союзу провела позачергове засідання, присвячене подоланню потенційної енергетичної кризи, яку намагається спровокувати російський режим, скорочуючи постачання газу до ЄС. Члени Євросоюзу мали ухвалити політичну угоду щодо скорочення споживання газу в ЄС, щоб допомогти європейцям пережити зиму під час криз. Міністр енергетики Люксембургу Клод Турмес назвав зустріч історичною. З цим важко сперечатися: її результатом може стати один із найважливіших розворотів в енергетичній політиці ЄС, а в майбутньому, можливо, і Європи. Крім цього, попри путінський газовий шантаж, Євросоюз залишився на боці України.
У березні через повномасштабний російський напад на Україну Європейський Союз оголосив намір якнайшвидше позбутися залежності від російських вуглеводнів. Згодом ЄС ухвалив план REPowerEU, у якому прописані напрямки звільнення від російського енергетичного тиску, – такий собі план енергетичної дерусифікації Євросоюзу.
У травні стало зрозуміло, що в кремлі почали готуватися до скорочення постачання газу до ЄС. А вже на початку липня газу було приблизно втричі менше, ніж зазвичай. За кремлівською логікою, це мусило впливати на ріст цін, зумовлюючи невдоволення громадян ЄС, яке мало б проєктуватися на уряди. З іншого боку, в урядів мав виникати страх, що газу банально забракне, щоб пережити зиму.
Але обмеження постачання газу на ринки Європи було частиною російських енергетичних спекуляцій і раніше. Так, у 2021 році “Газпром” у пошуках надприбутків недопостачав газ до Європи, що вплинуло на ціни. Водночас росіяни звинувачували в “газовому ралі” політику ЄС щодо відновлюваних джерел енергії й енергетичних ринків. Схожі дії та аргументи були й у 2012 році.
На початку літа чиновники ЄС усвідомили ризик припинення постачання газу. Щоб пережити зиму, 20 липня Єврокомісія представила план “Економимо газ для безпечної зими”, який передбачав скорочення споживання газу на 15 %.
У Європейській комісії оцінили, що, якщо Росія зменшить постачання в липні, ЄС забракне 30 мільярдів кубометрів газу в разі звичайної зими та 45 млрд – у разі холодної. А 45 млрд кубометрів еквівалентні 15 % споживання. Серед ключових напрямів досягнення цієї мети є заміщення газу іншими видами палива та добровільне зменшення споживання різними групами споживачів: зниження температури опалення та гарячого водопостачання, зменшення інтенсивності кондиціонування приміщень, зменшення використання газу при виробництві електроенергії тощо. Інформаційні кампанії мають багато важити у підвищенні обізнаності громадян щодо необхідності економії газу.
За тиждень після публікації плану країни-члени ЄС схвалили його під час згаданої зустрічі. Таке швидке погодження – чи не рекорд. Очевидно, російський газовий шантаж підштовхнув ЄС до ухвалення цього рішення.
У день зустрічі постачання російського газу через “Північний потік” укотре знизилося, а наступного дня “Газпром” оголосив про подальше скорочення – лише до 20 % встановлених потужностей – рекордно низького рівня за останні роки. Це, природно, спричинило чергове зростання цін на газ.
Угода про добровільне скорочення споживання газу передбачає можливі винятки для держав, чиї енергетичні системи слабо інтегровані до решти країн ЄС. У випадку з трубопроводами це острівні держави: Північна Ірландія та Мальта. А у випадку електромереж – країни Балтії: Естонія, Латвія, Литва, енергосистеми яких ще не синхронізовані з європейською системою ENSTO-E. Але під час зустрічі всі ці держави висловили намір скоротити споживання газу. Лише Угорщина не погодилася на це добровільно: російський союзник у ЄС не завжди поділяє політику та принципи Євросоюзу й має знижки на російські енергоносії.
Хоча одна країна і відмовилася, загалом така єдність у ставленні до російського енергетичного шантажу та взагалі до російських енергопостачань є революційною. Кілька років тому ЄС був набагато більш розколотим, коли точилися дебати щодо проєкту газопроводу “Північний потік-2”. Перший віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс на зустрічі заявив, що Євросоюз продемонстрував єдність, щоб протистояти російському президенту, який намагався розділити ЄС нафтою й газом. Роберт Габек, віцеканцлер Німеччини, найбільшого споживача російського газу в ЄС, виступаючи на зустрічі, сказав, що угода покаже путінському режиму, що Європа залишилася єдиною перед загрозою газового шантажу.
Деякі європейські держави десятиліттями покладаються на російські вуглеводні. Вони вдавали, що не помічають російських зловживань, зокрема й на енергетичних ринках. Але ситуація може радикально змінитися, відповідно змінивши й енергетичну політику Європи та майбутню роль російської енергетики у світі. Якщо ЄС вдасться опиратися кремлівському газовому тиску й у найближчі роки поступово позбутися залежності від російських вуглеводнів, це буде другий революційний поворот в енергетичній політиці Євросоюзу після енергетичного переходу та “зеленої угоди”.
