Сценарії, які не стали фільмами

Сценарії, які не стали фільмами
Багато написано про стрічки, покладені радянською цензурою на “полицю”. У часи “перебудови” вони так чи інак прийшли до глядача. Проте “поза кадром” залишилися непоставлені фільми – власне, сценарії, які подавалися на Кіностудію ім. Довженка в 1960–1970-ті, але не дістали “путівки в життя”. Найчастіше причинами були цензурні міркування або “неблагонадійність” самого режисера.

Ось, наприклад, Юрій Іллєнко подає сценарій “Іван, Марія, червоний кінь і рудий кіт”. Зарубали. Тоді пропонує сценарій “Полтава” за мотивами однойменної поеми Олександра Пушкіна. Здавалося б, класичний твір, що його вивчали в школі (уривок школярі навіть вчили напам’ять!). Але цензори пильнують: у поемі поміж дійових осіб є гетьман Іван Мазепа – не треба. Та й Іллєнко неодмінно зніме з підтекстом – такий фільм дуже складно буде здати інстанціям. Відмовили.

Побачили “підтексти” і в лібрето Леоніда Осики “Подарунок на іменини” за оповіданнями Михайла Коцюбинського: бездушність державної машини, жорстока розправа з представниками опозиції, протест десятирічного хлопчика проти цього.

Натомість зрозуміти, чим завинила п’єса Антона Чехова “Вишневий сад”, яку хотів екранізувати Артур Войтецький, доволі складно – твір зі шкільної програми. Ба більше, у СРСР ця п’єса (йдеться про 1972 рік) ще не була перенесена на екран, хоча за кордоном зробили вже 14 екранізацій – від Японії до Швеції, а BBC випустила серіал… Пізніше Войтецький прославився екранізаціями оповідань Чехова. Натомість улюблений “Вишневий сад” так і не зняв.

Не дали екранізувати дебютний роман класика Юрія Яновського “Майстер корабля” – сценарій написали Євген Хринюк, Євген Григор’єв, Іван Менджерицький, Олег Прокопенко. Відмовилися від нової екранізації “Вершників” Яновського (попередню зробив Ігор Савченко в далекому 1939-му), хоча Віктор Гресь уже підготував режисерський сценарій.

Не став фільмом сценарій “Сто хвилин фантазії, або Ордер на вбивство” Греся й Олексія Студзинського. Та сама історія зі сценарієм “Анабазис”, що його Гресь створив спільно з Олександром Сацьким. Не вдалося режисерові пробити сценарій “Стоги під дощем”, написаний у співавторстві з письменником Леонідом Череватенком.

Загалом письменникам-шістдесятникам не дуже посміхалося щастя на кіностудії. Наприклад, Валерій Шевчук запропонував сценарій “Кармелюк” – не запустили, “Побратими, або Пригоди двох запорожців” – відхилили. Сценарій непоставлених “Вершників”, до речі, теж належав перу Валерія Шевчука.

Павло Мовчан написав сценарії “Яблунева заметіль”, “Гарячі руки” (за однойменною повістю Василя Козаченка), “Справа” (спільно з Олександром Гельманом) – жоден із них не побачив знімального майданчика.

Не взяли в роботу сценарії Юрія Щербака “Назавжди” й “Лікар Юра”. Не став кінофільмом сатиричний роман Олега Чорногуза “Аристократ з Вапнярки” (за цим твором Анатолій Черченко написав сценарій “Аристократ”). Відкинули сценарій Всеволода Нестайка “Пригоди Робінзона Кукурузо” (за сюжетом першої частини його трилогії “Тореадори з Васюківки”).

Подібна доля спіткала сценарій Володимира Дрозда “Люди на землі”, який він створив за своїм однойменним романом, що тоді ще не був надрукований. Завернули й наступний його сценарій “Намалюй мені дім”.

Відомі письменники Євген Гуцало й Ростислав Самбук подали на студію сценарій “Тепла осінь у Бережанах” – не пройшов. У довгу шухляду ліг і пригодницький сценарій Самбука “Замах на Верховного”.

Не мала успіху спроба перенести на екран повість Анатолія Дімарова “Три наречені для нашого Баті” (сценарій написав Олександр Сацький). Так само неприхильно поставилися на студії до сценарію “Серце не камінь”, який за власним романом написав Михайло Івасюк, батько автора “Червоної рути”.

Нічого не вийшло зі спроби екранізувати п’єсу Івана Микитенка “Вуркагани” – сценарій під назвою “Матрос і Альоша” написали Віра Данилевич, Михайло Сергєєв та син письменника Олег Микитенко. Не дістала кінематографічного втілення повість Миколи Трублаїні “Шхуна «Колумб»”, яку хотів поставити за власним сценарієм Юрій Чулюкін. Не стала кінофільмом повість Петра Панча “Голубі ешелони”, хоча Леонід Череватенко написав за її мотивами дуже добрий сценарій.

Звісно, це далеко не повний перелік нереалізованих сценаріїв.

З іншого боку, не варто все списувати на підступи радянської цензури. Виникали й інші перешкоди, позбавлені політичного підтексту. Наприклад, сценарій Олександра Муратова “Позиція” за однойменним романом Юрія Мушкетика “не пішов” тому, що того ж 1979-го на Кіностудії ім. Довженка екранізували інший роман цього письменника – “Біла тінь”.

З тих самих міркувань не запустили сценарій “Дует” Леоніда Ямкового за творами Остапа Вишні – двома роками раніше Віктор Іванов поставив на цій студії фільм “Ні пуху, ні пера” за оповіданнями видатного гумориста.

Ніхто не забороняв інший сценарій Ямкового, створений спеціально для Софії Ротару – зірка української естради мала виконати головну роль у музичному фільмі “Ніжна пісня”. Проте співачка змінила плани: за три роки знялася в стрічці “Душа” на “Мосфільмі”.

Траплялося так, що режисер замовляє драматургові сценарій, той пише, подає на студію, а далі ситуація змінюється – так було з Іваном Чендеєм. Режисер Анатолій Слісаренко запускався з картиною “Коли починається юність”, а тим часом запропонував письменнику написати сценарій для свого наступного фільму “Чому не шуміли смереки”. Поки сценарій створювався, а потім редактура викручувала руки нескінченними причіпками й вимогами поправок, режисер узявся за стрічку про шахтарів Донбасу “Так ніхто не кохав”. І на тих зйомках сталася трагедія – загинула актриса. Режисера посадили, а сценарій Чендея втратив перспективи…

Звичайно, якби згадані сценарії стали фільмами, український кінематограф мав би зовсім інше обличчя. Але історія не знає умовного способу. Режисерам вдалося створити те, що в тогочасних умовах було можливо. Не більше, але й не менше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *