By Чому одні види переживають жалобу, а інші ні? Спостереження за тваринами приносять усе нові факти, наближаючи науковців до відповіді на це запитання – пише Барбара Кінґ у журналі Scientific American.
У липні минулого року косатка J35 привернула увагу громадськості своєю незвичайною поведінкою. J35, звана також Tahlequah, є членом популяції Південних резидентів, за якою вже давно спостерігають науковці, – косаток, що живуть у Морі Сейліш (Salish Sea), акваторії, яка лежить поміж канадським островом Ванкувер і берегами канадської провінції Британська Колумбія, а також американського штату Вашингтон. Ця косатка саме привела на світ дитинча після півторарічної вагітності. Це була її друга дитина, самичка. А ще це була перша живе дитинча, яке народилося впродовж останніх трьох років у спільноті Південних резидентів, котра швидко зменшується. На жаль, через 30 хвилин після народження малятко померло. J35 не могла з цим змиритися. Вона підпливала знизу до маленького тіла донечки і виринала з ним на поверхню, а коли воно опадало, вона пірнала за ним і повторювала це багато разів. Інші члени стада зауважили її розпач: в якийсь момент J35 була оточена групою самиць, найімовірніше, у акті емоційної підтримки. Так тривало дві години. Але все ж таки тільки через 17 днів, пропливши понад 1500 км, мати розсталася із тілом доньки.
Поведінка J35 дуже чітко продемонструвала, що не лише людина зазнає розпачу від втрати близьких, переживає жалобу. Упродовж багатьох десятиліть науковці, які займаються дослідженням поведінки тварин, були дуже обережними у приписуванні такої емоції іншим видам. Але нові докази змінили спосіб нашого мислення. Шість років тому у статті для Scientific American я писала про процес зміни поглядів. З того часу кількість публікацій, присвячених жалобі тварин, значно зросла. Деякі дослідження описували свіжі, часто зворушливі спостереження за тими видами, про які вже й раніше було відомо, що вони переживають жалобу – так, як у випадку косатки J35; деякі розвідки стосувалися й інших видів.
Раніше вважалося, що почуття розпачу після втрати когось близького властиве виключно ссавцям, які наділені великим мозком – приматам, слонам і китам. Однак найновіші відкриття доводять, що це не так. Ссавці, наділені великим мозком, насправді можуть переживати жалобу більш делікатним чином, оскільки їхні розумові можливості та стосунки в спільноті є більш розвинені, ніж у інших тварин, але сьогодні вже зрозуміло, що вираження розпачу не є залежить лише від розміру мозку або ж пізнавальних здібностей. З останніх досліджень випливає новий, важливий чинник, який полегшує нам визначення видів, котрі переживають жалобу. Цим чинником є здатність до творення близьких, інтимних взаємин у спільноті.
