Суперпрезиденство як політичне явище сучасної Росії

Суперпрезиденство як політичне явище сучасної Росії
Дослідники вважають сучасну Росію суперпрезидентською республікою, оскільки найбільші повноваження у країні має президент[1].

У конституційному праві термін “суперпрезидентська республіка” означає особливу форму правління, де усі важелі правової і державної влади перебувають у руках президента, який є не лише главою країни, а й лідером керівної партії. Іншими словами, це держава, де “президенціалізація” форми правління досягла крайнього ступеня.

Після розвалу СРСР колишні республіки зіткнулись із проблемами отримання суверенітету і незалежності, зміцнення державності, забезпечення національної безпеки, створення ефективної економічної системи, забезпечення соціально-політичної стабільності, соціального і культурного розвитку населення, інтеграції у світову громадськість тощо. Вирішення цих завдань вимагало концентрації державної волі, втіленої в образі “сильного” президента. Внаслідок цього у пострадянських республіках виникло й розвинулось явище суперпрезидентства.

У 1917-1993 рр. республіканська форма правління в Росії пройшла чотири етапи розвитку: парламентська (березень ‒ листопад 1917 року), радянська (листопад 1917 року ‒ серпень 1991 року), змішана (серпень 1991 року ‒ листопад 1993 року) і суперпрезидентська (з грудня 1993 року).

Громадянське суспільство в Росії не було готове до демократичних змін, тому з проголошенням незалежності форма державної влади залишилася авторитарною. Це дало змогу зосередитись на розвитку стратегічних для суспільства напрямів та ефективно реагувати на важливі проблеми. Та водночас – сконцентрувати у руках президента владу, що перевищує повноваження очільників Франції та США разом узятих і робить суспільство надзвичайно залежним від суб’єктивної волі вождя. До того ж політична еліта у такій системі здебільшого корумпована і продажна, оскільки зайнята не так турботою про національні інтереси, як просуванням своїх егоїстичних запитів.

Фактична відсутністьрозподілу політичних ролей та функцій вказує на слабо розвинений політичний механізм держави. Отже, пірамідальна структура влади, характерна для Росії цього періоду, має високий ступінь інертності, суб’єктивізму. Під час президентства Б. Єльцина таку систему створювали зацікавлені олігархічні групи, які в обмін на фінансування влади отримували від неї привілеї. За умов надмірної концентрації влади в руках президента суспільство та законодавці не мають змоги постійного та ефективно контролювати діяльність виконавчих органів.

На подальший розвиток Росії впливала як монархічна, так і радянська система, для яких характерною була наявність абсолютного загальновизнаного лідера. Це призвело до того, що у межах виконавчої влади були закладені паралельні структури ‒ президентська та урядова. Президентська, побудована за зразком роботи Політбюро ЦК КПРС, відігравала роль тіньового, але реального центру влади. Урядова ‒ роль провідника президентської влади. Форма правління сучасної Російської Федерації ‒ це консолідація запозичених і адаптованих до російських реалій основних елементів форм правління західних країн, а водночас – результат власного розвитку державності, що тяжіє до централізованої виконавчої влади[2].

Становлення суверенної російської державності відбувається із величезними труднощами та супроводжується гострою боротьбою політичних сил, яка тільки поглиблює кризові явища російського конституціоналізму. Це загрожує суспільству поверненням до репресивного режиму та руйнацією державності. Подібна політична ситуація була у Росії й до серпня 1991 року, коли відбувалась запекла боротьба між радянською та новою владою за вплив на державний апарат. Згодом відбувся відкритий інституційний конфлікт, що завершився у жовтні 1993 року ліквідацією радянської системи влади та управління[3]. З прийняттям Конституції Росія стала суперпрезидентською республікою, про що свідчить не лише характер повноважень глави держави у законодавчій, виконавчій і судовій сферах, а й те, що він стоїть над владною тріадою.

Форма правління сучасної Російської Федерації створена у перехідних умовах історичного розвитку держави під час кризових явищ та зміни форм державної організації. Держапарат було доповнено новими органами; змінено порядок формування функціонуючої системи влади, що дало змогу забезпечити еволюцію історично встановленої форми правління, а також пристосувати її до нових історичних, політичних та економічних відносин.

У сучасній Росії не залишилося сфер державного управління, на які не поширюються повноваження президента. У межах дихотомії “демократія ‒ авторитаризм” політична система Росії є авторитарною суперпрезидентською республікою.

[1]Овчинникова О. Д. Эволюция формы правления российского государства: историко-теоретический аспект : автореф. дис. на здобуття уч. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія вчень про право і державу”. Москва, 2008 С. 22–28.

[2]Штайнер Х. Відмінності та схожість у соціальних реаліях. Соціологічний аналіз Росії порівняно з Польщею та Угорщиною Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2003. № 4. С. 19.

[3]Конституційні аспекти розподілу повноважень у системі вищих органів державної влади України. Аналітична доповідь. Київ : НІСД, 2015. С. 92.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ