Суспільство двох рівнів

Суспільство двох рівнів
Не є таємницею, що рівності у світі не існує. Він завжди ділився на багатих і бідних, впливових і беззахисних, здорових і хворих, розумних і неуків тощо. Тож, здавалось би, нічого дивного немає в тому, що зараз він ще й поділиться на вакцинованих та невакцинованих. Однак, цей covid-поділ має свою специфіку. Ніколи раніше ні багатим, ні розумним, ні здоровим, ні впливовим не видавали спеціальних документів, скажімо – сертифікатів впливовості. Тому, залишається якась неприємна підозра, що поділ суспільства, пов’язаний із «боротьбою» з пандемією коронавірусу, є лише генеральною репетицією чогось більшого, якогось мега-поділу. Можливо, остаточного розділу людства на два рівні.

Днями прем’єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Ардерн визнала, що нові плани щодо умов послаблення обмежень, пов’язаних з пандемією коронавірусу, несуть в собі ризик перетворення цієї держави на суспільство «з двома класами». Одному з яких буде дозволено багато-що, іншому – майже нічого. І хоч вона говорила тільки про свою країну, її слова легко застосувати до багатьох інших, де вакцинація від Covid-19 стала мало не новою національною ідеєю.

Поділ на громадян, котрі можуть користуватися практично всіма вигодами цивілізованого суспільства, і тих, яким більшість з них будуть практично недоступними, відбувається у різних країнах за однією й тією ж схемою, хоч і з різною локальною специфікою. Принаймні, поки-що.

У (колишньому вже) «флагмані» західної демократії – США – президент Джо Байден зініціював політику “jab for jobs”, тобто вакцинація за працю: хочеш працювати на державній посаді – вакцинуйся. Він теж закликав приватний сектор «стимулювати» подібним чином своїх працівників.

Новий австрійський канцлер Александер Шалленберг попередив своїх співгромадян, що в разі заповнення більше від третини місць у відділеннях інтенсивної терапії, урядові доведеться впровадити найсуворіший режим для невакцинованих австрійців. Такий режим для осіб, що не пройшли вакцинацію, означав би можливість покидати свої домівки лише у виключних випадках, як то проїзд до місця праці чи за покупками основних продуктів. Ніяких розваг!

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що всі, хто хотів би відвідувати кінотеатри чи музеї, ресторани чи кафе etc., змушені будуть пред’явити сертифікат вакцинації від COVID-19 або ж негативний ПЛР-тест. У Німеччині теж запроваджено правило “3G” (geimpft, genesen, getestet) – вакцинований, перехворів, негативний тест.

Наша країна також намагається йти в ногу із західними партнерами. З 21 жовтня сертифікат чи довідку потрібно показувати при посадці в поїзди Укрзалізниці. З 1 листопада це має торкатися і пасажирів міжміських автобусів, відвідувачів кав’ярень і ресторанів та інших закладів «відпочинкового» характеру. Вакцинація є фактично обов’язковою і для працівників низки підприємств та установ, включно з чиновниками і вчителями. І обсяг сфер, де буде запроваджену таку добровільно-примусову вакцинацію, тільки розширюватиметься.

При цьому кожен з нас, мабуть, має родичів, сусідів чи знайомих, котрі за жодних обставин не планують вакцинуватися проти COVID-19. Деякі наївні, задля «святого спокою», збираються роздобуту фальшиві сертифікати. Цей прийом, якщо й вдасться, то лише тимчасово.

Отже, яка доля чекає на всіх цих ковід-дисидентів? Неможливість розвивати професійну кар’єру; обмеження мобільності до околиць власного села чи міських кварталів; відсутність нагод відвідувати стадіони, концертні зали, нічні клуби; нездатність поїхати на курорт чи закордон; розпивання з друзями кави з паперових стаканчиків із вуличних автоматів? Справді скидається на громадян «другої категорії». (Інша справа, що в Україні приблизно половина населення і до пандемії жила майже в таких самих умовах – але це тема іншої розмови).

І тут виникає головне питання: як мали б уживатись в умовах однієї й тієї ж системи державного управління, Конституції, національної єдності, демократії й культури загалом, громадяни з цих двох цілком різних рівнів? Якісь варіанти відповіді можна почерпнути із голлівудських фільмів у жанрі футуристичної наукової фантастики. Їх вже є чимало. Але в цих фільмах переважно йдеться про доконаний факт, про майбутнє дворівневого суспільства, яке вже звершилося. А в дійсності найстрашнішим може виявитися перехідний період – від того, до чого ми звикли, до того, що нам «світить». І як тут не згадати зачовгане вже, начебто, китайське прокляття: «Щоб ти жив у час перемін».  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Старість відміняється Свобода і Covid-19: європейські поділи