By Згідно з різними опитуваннями, від 48% до 57% росіян вперто не вірять у те, що американці у 1969-1972 рр. були на Місяці. Ця дивна для космічної держави соціологія змушувала мене час від часу заходити на тематичні російські сайти і тихо насолоджуватися суперечками між притомними людьми (котрих в РФ за їхній непатріотизм і симпатії до Ілона Маска та його SpaceX називають “маскодрочерами”) та адептами дивовижних сект “луноотрицальщиков” і “плоскоземельцев” (щирих роспатріотів).
Було зрозуміло, що тамтешні дискусії на тему “піндоської афери з Місяцем” досягнуть свого апогею наприкінці липня – у дні, коли людство відзначатиме 50-річчя місії Apollo 11 та першої в історії висадки людей на позаземне тіло.
Для російських космосектантів цей ювілей став ще більш дражливим: цьогоріч Трамп анонсував повернення США на Місяць у 2024-ому у рамках місії Artemis 3. Російська космонавтика поступово але впевнено впадає у коматоз, втрачаючи останніх 70–80-річних радянських технологів та інженерів, які вже задовбалися пуск за пуском відправляти на орбіту архаїчний металолом.
Як і пророкували знавці теми, на російських сайтах розпочався грандіозний космосрач. Засновнику теорії “місячної змови” Біллу Кейсінгу (1922-2005) ніколи, мабуть, і не снилося, що його спекуляція стане своєрідним символом віри десятків мільйонів пострадянських громадян.
В одному з моментів, присвячених ювілею Apollo 11, анонімний росіянин, який сховався за аватаркою з пухнастим звірятком, виклав, як на мене, квінтесенцію цього масового божевілля: “Есть одно несомненное великое достижение в освоении космоса. Это полёт Гагарина. Его не затмить. Мы ведём летопись нашего общего величия от гагаринского старта. Всё остальное, друзья мои, враньё, враньё и мистификация”.
Що ж, здається, ми маємо справу з феноменом не суспільної дискусії, а становлення неоязичницького культу, де в якості божества виступає перший космонавт.
“Свідки Гагаріна”, як і личить справжній секті, переписали біографію божества, побачивши в офіційному її варіанті суттєвий недолік. Відомо, що Гагарін загинув у березні 1968 року під час тренувального польоту на УТІ МіГ-15. Причиною, як виявила слідча комісія, стало його небезпечне зближення з винищувачем типу “Сухой”, який “зірвав” повітряний потік з носового отвору УТІ реактивним струменем зі своїх двигунів.
Зрозуміло, що божество так гинути не може. Рутинний політ, маленький смішний УТІ. Тому секта гагаріносповідників переконує своїх адептів, що їхнє божество загинуло, пілотуючи не що-небудь, а цілий місячний корабель “Зонд-4”.
Насправді ж, як тепер визнають російські історики космонавтики, цей корабель був безпілотним, хоча й мав капсулу для розміщення двох космонавтів. Повертаючись з високої орбіти, він увійшов до земної атмосфери під аварійним кутом й був (зрозуміло, задля збереження страшної піонерської тайни) підірваний сигналом з Центру керування польотом десь над Гвінейською затокою.
Далі сектантська логіка доходить до зрозумілого її адептам висновку. Якщо наше, підсилене надіями мільйонів радянських трударів божество не змогло наприкінці 60-х досягнути Місяця, то як на таке могли сподіватися представники країни, яка нічого не дала прогресивному людству, крім кока-коли та Міккі Мауса?
Закріплення радянських мегасимволів у форматі сектантських культів є одним із найцікавіших процесів поступової мутації совкового менталітету (й ширше – “наукоцентричного” совкового ґештальту) в бік межово автаркічного, капсульованого світогляду та неоязичницьких культів державного масштабу.
Зрештою, й нинішнього російського президента можна розглядати як своєрідного “верховного жерця” культу Штірліца (ще одного радянського мегасимвола). Без зримої та потужної сакралізації образу агента “Макса Ісаєва” як символічного означника фрейму “наш розвідник” обрання у 1999 році президентом РФ гебешної сірої миші було б, щонайменше, проблематичним.
Нас, українців, пострадянське неоязичництво цікавить найперше через збереження потужного совкового масиву на сході України. Не буде перебільшеним твердження, що мислення мешканців ОРДЛО так чи інакше “центрується” навколо символічних цінностей радянської епохи.
За доби інтернету означені цінності не можуть виступати в якості фронтальних презентантів прагматичного або наукового дискурсу. Вони вже давно відірвані від теперішнього інформаційного та дискурсивного контексту й не здатні породжувати нових смислів, а втім, продовжують впливати на побутову смислову трансляцію та на публічну комунікацію мешканців Східної України. Достатньо згадати широту використання таких специфічно радянських символічних означників як “фашист”, “бандеровєц”.
Можемо припустити, що ми маємо справу не з “дискурсом ностальгії” й не з інерцією мислення, а з формуванням специфічних квазірелігійних сект на кшталт згаданих “Свідків Гагаріна”.
Цьому процесу, безумовно, сприяє розмитість громадських структур та відсутність маркерів національної ідентичності. Останнє призводить до виникнення ідентичності сектантсько-етатичного типу, зорієнтованої на маркери “величі” та “досягнень” (варіант: “колишньої величі”, “досягнень отців, дідів”).
Це треба враховувати під час планування подальшої долі нині окупованих територій, де за відсутності самобутніх суспільних еліт та пропонованих ними проекцій майбутнього є неозоре поле для розповсюдження неоязичницьких культів із символічною “радянською” підкладкою. Їхні сповідники можуть бути межево відірваними від дійсності ХХІ століття, світоглядно капсульованими, фанатично й агресивно налаштованими проти тих реалій сучасного світу, які нам здаються аксіоматичними, абсолютно зрозумілими та прийнятними.
Також очевидно, що ми потребуємо наукових досліджень цих мутацій пострадянського світогляду. У темряві, як відомо, може ховатися незнайоме та неочікуване зло. Краще зустріти його, озброївшись знанням.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
