By 
Світовий економічний порядок – стійке словосполучення, що позначає різноманітні явища (після Першої та Другої світової війни, у період перебудови і краху соціалістичного блоку та розвалу СРСР, у сучасних умовах), коли економічні кризи спричиняють глобальні зміни: скорочення придатних для виробництва та проживання територій, руйнування інфраструктури, нестача харчів тощо.
До світового економічного порядку належать міжнародно-регулюючі структури: транснаціональні корпорації, міжнародна валютна система, міжнародні фінансові інститути, загальносвітова торговельна система, міжнародні принципи оподаткування.
Як правило, новий економічний порядок щоразу вносить кількісні і якісні зміни в систему геополітичних і геоекономічних координат. На початку XXI століття він характеризується, з одного боку, глобалізацією всіх економічних процесів, а з іншого – прагненням створити такий світовий ринковий простір, в якому суб’єкти економічної діяльності співіснували б на основі принципів рівності, поваги до національного суверенітету та узгодження міждержавних інтересів.
Новий світовий економічний порядок – це встановлення єдиних міжнародно визнаних норм, правил і законів для попередження та усунення причин виникнення світових економічних криз. Та крім розробки і ухвалення законодавчих актів, необхідно також створити механізми їх дотримання.
Формування нового світового економічного порядку означає повну перебудову всіх сегментів економіки. Задля цього найперше необхідно відповісти на виклики концепцій економічного лібералізму, в яких закладені ідеї вільного ринку і його саморегуляції. Для багатьох країн вони стали основою формування економіки.
Водночас відбувається дискусія між прихильниками “кейнсіанства” і “монетаризму” про роль держави в регулюванні економічних процесів. Її відображенням стала поява терміну “Вашингтонський консенсус”, який у 1989 році ввів американський економіст Дж. Уільямсон. Цей термін позначає тип макроекономічної політики, яку низка економістів рекомендують застосовувати в країнах з постійною фінансово-економічною кризою. До неї входить 10 порад: підтримка фіскальної дисципліни (мінімальний дефіцит бюджету); пріоритетність охорони здоров’я, освіти, інфраструктури в структурі державних видатків; зниження граничних ставок податків; лібералізація фінансових ринків для підтримки реальної кредитної ставки на невисокому, та все ж позитивному рівні; вільний обмінний курс національної валюти; лібералізація зовнішньої торгівлі (переважно завдяки зниженню ставок імпортного мита); зниження обмежень для прямих іноземних інвестицій; приватизація; дерегулювання економіки; захист прав власності.
По суті, Вашингтонський консенсус – це один з проектів світового економічного порядку, який з кінця XX ст. реалізовують міжнародні фінансові інститути щодо країн незахідної орієнтації. Він полягає в заміні “застарілої” кейнсіанської моделі державного регулювання економіки неоліберальною. Нова модель ґрунтується на максимальному відкритті національних ринків для транснаціонального капіталу. Реалізація цієї політики дозволить прискорити перерозподіл світового багатства в інтересах ТНК і країн “золотого мільярда”. Очевидним є факт, що застосування моделі Вашингтонського консенсусу перешкодить державі керувати економікою, що спричинить криміналізацію ринку.
Криза 2008-го показала безпідставність концепції монетаризму про безумовно конкурентні ринки та систему, що здатна автоматично досягати макроекономічної рівноваги. У розпал фінансової кризи майже всі країни були змушені перейти на “ручне” управління економікою. Лідери “Великої двадцятки” впевнені, що ліберальні моделі капіталізму себе не виправдали, тому сьогодні актуальним є суттєве підвищення регулюючої ролі держави. Для цього варто детально проаналізувати й перевірити всі значні фінансові операції і торгові контракти, зокрема й на міжнародному рівні, хоча мова й не йде про повну відмову від використання ринкового механізму. У декларації саміту G-20 2008 року про фінансові ринки і світову економіку йшлось, що реформи будуть успішними, якщо спиратимуться на принципи свободи функціонування ринків, включно з верховенством закону, повагою до приватної власності, відкритістю торгівлі та інвестицій, ринковою конкуренцією, а також за наявності ефективних і дієвих регулятивних фінансових систем.
Отже, новий економічний порядок ґрунтується на цілковитій перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб країн, які перманентно перебувають у кризі. Сьогодні основними фундаторами світового економічного порядку є США і Китай. Попри величезну розбіжність між офіційною стратегією Америки і твітами президента Трампа, міжнародні відносини можна вважати “ареною, де конкурують нації й неурядові організації”. Це принципово новий підхід до ерозуючого світового порядку.
