By Бутовський полігон – одне з найбільших місць масових розстрілів і поховань жертв більшовицького терору. Цей спецоб’єкт НКВС було створено біля села Бутово під Москвою наприкінці 1936 – початку 1937 рр., коли в результаті безперервних політичних процесів було винесено стільки смертних вироків, що кладовища вже не могли впоратись з величезною кількістю поховань. Лише за період з серпня 1937 до 19 жовтня 1938 року тут було розстріляно 20 765 осіб.[1] Майже 1000 людей розстріляли лише за сповідання Православної віри, 300 з них прославлені Церквою в лику святих.
Одним з священномучеників Бутовського полігону є і єпископ Аркадій Остальський, розстріляний тут 29 грудня 1937 року. З сорока восьми років життя 15 він провів у засланнях і тюрмах. “Краще бути мучеником Христа, ніж мучеником світу, – говорив він, – краще страждати за Христа і разом з Христом, ніж гинути у цій брехні, у цьому відчаї, в якому умирає і гине світ”. “Коли ми підходимо до причастя, ми причащаємося довершеній жертві, досконалій любові… Ви знаєте, що означає прийняти жертву любові. Це значить відповісти на цю жертву такою ж жертвою”.[2] Ці слова стали основою його життя.
Аркадій Остальський народився 25 квітня 1889 року в с. Скаківка Житомирського повіту (нині Бердичівський район Житомирської області) в сім’ї священика місцевої церкви Іоанна Богослова Йосифа Венедиктовича Остальського. Мати, Софія Павлівна, була дочкою священика Павла Пилиповича Стефановича, який служив у с. Янківці Житомирського повіту. Дитинство Аркадія проходило в атмосфері любові до Бога та ближнього, яка панувала в їхній сім’ї. Батько Йосиф Венедиктович, завжди спокійний, урівноважений, уважний до селян і вимогливий до себе, приділяв багато уваги освіті. Його стараннями було створено церковно-приходські школи у селах Скаківка та Хмелище. Великий вплив на Аркадія мала й мати Софія, котра стійко витримувала всі послані Господом випробування (їй довелось поховати трьох своїх дітей). Авторитетом для хлопчика був і дід, у садибі якого в с. Янківці Аркадій часто бував разом зі своїм братом Володимиром. “О дороге дитинство, – згадував потім священик, – яке ти сприйнятливе до всього доброго і злого…. Ти – чистий негатив фотографічного апарату, на якому кожний випадковий промінь залишає своє світло. Ти чиста дошка, на якій пише всякий, хто хоче. …Дитинство – колиска душі. Тут закладається в душі фундамент. Що тут посіється, те буде на все життя”.[3]
Влітку 1899 десятилітнього Аркадія разом із Володимиром прийняли до Житомирського духовно-приходського училища. Через п’ять років Аркадій продовжив навчання у Волинській духовній семінарії, яку закінчив у 1910 році “по першому розряду”, тобто відмінником.
Свій шлях на духовній ниві він розпочав помічником єпархіального місіонера ієромонаха Митрофана, котрий працював у селі Адамівка, що належало до приходу с. Великі Цвілі. З 1 вересня 1910 року Аркадій Остальський почав вчителювати в церковно-приходській школі у цьому селі. Весь вільний час він проводив у с. Адамівка, де влаштовував місіонерські читання та бесіди, на які запрошував і євангельських баптистів. Але одних бесід для укріплення православної віри в селі було замало. Потрібен був об’єднуючий православних центр духовного життя – храм. Знайшлися добрі люди, що не пошкодували на цю святу справу грошей. За рік храм в ім’я святого великомученика Георгія звели і освятили, а 24 вересня 1911 року в ньому відправили першу літургію.
2 жовтня того ж року Аркадій став дияконом, а 5 жовтня – священиком у житомирському Преображенському кафедральному соборі. Перед цим він одружився з дочкою священика Ларисою Костянтинівною Гапанович. Разом з нею переїхав до Старокостянтинова і почав своє ієрейське служіння, працюючи священиком у Хресто-Воздвиженському соборі та повітовим місіонером Старокостянтинівського, Із’яславського та Острозького повітів. Восени 1913 року влаштував хресні ходи з іконою Богородиці у містечко Купель і село Конотоп, наприкінці травня – початку червня 1914 року отець Аркадій супроводжував хресний хід з Москви на Козацькі Могили під Берестечком. Там були поховані козаки Богдана Хмельницького, котрі героїчно загинули в битві з польським військом 18 – 30 червня 1651 року. До дня поминання козаків (5 червня) на Козацькі Могили прийшли десятки хресних ходів з Волині, Подолії, Київщини. Після літургії відслужили панахиду, яка закінчилась співом “Вічної пам’яті” і рушничним залпом присутніх на поминках військ. Подвиг козаків, що полягли під Берестечком, буде надихати отця Аркадія на поприщі військового священика у роки Першої світової війни, до початку якої залишався лише місяць.
[1] Бутовський полігон [Електронний ресурс. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ – Назва з екрану. З посиланням на працю: Бутовский полигон. 1937 – 1938. Книга памяти жертв политических репрессий. – М. Інститут соціальної соціології, 1997. – 364 с.
[2] [3] Священномученик Аркадий (Остальский; 1889 – 1937). “Мы не должны бояться никаких страданий…” Творения. В двух томах. Т.1. – Житомир, 2007. – 544 с. – С. 3, 6.
