Священномученик Аркадій Остальський (Частина 2)

Священномученик Аркадій Остальський (Частина 2)

Частина 1.

1 серпня 1914 року, в день пам’яті преподобного Серафима Саровського, Німеччина оголосила війну Росії. “Коли почалася війна, – згадував отець Аркадій, – дух патріотизму заразив всіх. – Багато людей кидали сім’ї… і йшли на війну”. Сам він з грудня 1914 року працював у церкві Різдва Богородиці в Бродах, але коли на початку травня 1915 російська армія почала відступати з Галичини і залишила Броди, його призначили штатним священиком 408 піхотного Кузнецького полку і тимчасово виконуючим обов’язки благочинного 102 піхотної дивізії.[1] Отець Аркадій не лише відправляв літургії, молебні та панахиди але й перев’язував поранених, повідомляв сім’ї про загиблих і організовував спілки допомоги. Він ревно виконував свої обов’язки, але після лютневої революції 1917 року залишатись на фронті не було жодного сенсу, оскільки піддаючись соціалістичній пропаганді, солдати відмовлялись воювати.

15 серпня 1917 р. отець Аркадій повернувся до Житомира. Після жовтневого перевороту почалась громадянська війна. За чотири роки цієї братовбивчої війни (1917-1921) у Житомирі 14 разів змінювалась влада, від чого найбільше страждало ніким не захищене населення міста. Не знаходячи виходу, дійшовши до крайньої бідності, люди були у відчаї. Щоб допомогти їм, у 1918 році отець Аркадій організував Свято-Миколаївське благодійне братство, яке рятувало людей від фізичної і духовної смерті: розносило обіди голодуючим, доглядало хворих, ховало померлих… А громадянська війна набирала все нових обертів, несла горе і страждання. У серпні 1919 року Волинська губернська Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК) розстріляла в Житомирі 66 осіб, попередньо піддавши їх нелюдським тортурам аж до здирання шкіри і роздроблення черепів. Через щасливу випадковість отець Аркадій тоді був у Москві, де його мати прийняла монарший постриг.

Повернувшись до Житомира, отець Аркадій допомагав бідним як тільки міг і віддавав їм все, що мав: одній вдові подарував свою шубу, дорогою до Києва віддав бідняку чоботи і дійшов до міста у лаптях, а ще одному чоловіку позичив навіть свої штани. Але найбільшим його даром було слово, яким він повертав душі, що впадали в глибину гріха, відчаю та пристрастей, на ясний шлях спасіння. Сучасники називали його “Златоустом”.

Архімандрит Аркадій. 1925 р. Фото з ЖКМ КП 34638/2. ІІ Ф-11122.

Влітку 1921 року ще одне велике випробування випали на долю отця Аркадія – голод в Україні та Поволжі, який був штучно викликаний комуністами для укріплення своєї влади та ідеологічного виправдання репресій. “Житла обезлюдніли, села перетворилися на кладовища непохованих мерців”, – писав Патріарх Тихон у своєму воланні “Про допомогу голодуючим”, закликаючи до подвигу братерської самовідданої любові. Патріарх благословив паству на добровільне пожертвування церковних цінностей, які не мають богослужбового використання, але заборонив віддавати священні посудини, які не можна було вилучати з церкви. Отець Аркадій пропонував створити церковні комітети, у які б завозилося церковне начиння, і щоб ці комітети під контролем влади розвозили церковне майно по селах і міняли на хліб. Таким чином, доводив отець Аркадій, селяни віддадуть хліб голодуючим, а цінності залишаться за Церквою, лише змінять місце свого перебування. 6 травня 1922 році отця Аркадія арештувала ВЧК і звинуватила у тому, що він бажає смерті голодуючим.[2] Воєнний трибунал засудив його до 5-ти років ув’язнення. Але у лютому 1924 р. отця Аркадія реабілітували і звільнили.[3] Він повернувся до Житомира і почав проводити богослужіння у братській Ігнатіївській церкві.

15 вересня 1926 року отця Аркадія таємно висвятили на єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії. У жовтні він поїхав у свою Полтавську єпархію, але у Харкові його затримало ДПУ (Державне політичне управління) і заборонило виїжджати з міста. І все ж, незважаючи на заборону, отець Аркадій нелегально прибув до своєї єпархії в Полтаву, щоб допомогти старенькому архієпископу Полтавському і Переяславському Григорію Лісовському.

Уночі з 23 на 24 квітня 1927 року отець Аркадій провів пасхальне богослужіння у кафедральному соборі Різдва Богородиці у м. Лубни, про що стало відомо ОДПУ. За порушення заборони його арештували і відправили на 3-річне заслання у Кавказ. Однак через рік він втікає звідти і стає євангельським проповідником: їздить по містах і селах під виглядом прочанина і благовістить слово Боже. Через тяжкі поневіряння отець Аркадій захворів плевритом і ледь живим дібрався до Києва, де друзі прихистили і вилікували його. Після одужання він поїхав у Москву відвідати свою матір – монахиню Софію.

[1] Священномученик Аркадий (Остальский; 1889 – 1937). “Мы не должны бояться никаких страданий…” Творения. В двух томах. Т.1. – Житомир, 2007. – 544 с. – С. 75. З посиланням на : РГВИА. Ф.2417,оп. 1.д.220.л. 153.
[2] Священномученик Аркадий (Остальский; 1889 – 1937). “Мы не должны бояться никаких страданий…” Творения. В двух томах. Т.1. – Житомир, 2007. – 544 с. – С. 123. З посиланням на ПАЖО. Ф. З- 1820, оп. 2, д. 833, л. 13.
[3] Там само. С. 167. З посиланням на : ГАЖО. Ф. Р.1820, оп. 2, д. 833, л. 131 – 132, об.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ