By Частина 1. Частина 2. Частина 3.
На території Португалії найбільшими курганами проходження є Замбул’єро (Zambujeiro), Анта Тападао (Anta Tapadao), Анта да Кунья Байша, Комменда да Іррея (Commenda da Igreja, Irreja) і Орка (Orca), зведені близько 3 500 – 3 000 р. до н.е. Деякі кургани орієнтовані не на Сонце, а на повний Місяць весною або на сходження сузір’я Плеяд, які знаменували початок землеробських робіт. На деяких мегалітах видно сліди вогню, що можливо було пов’язано з додаванням магічної якості у структуру каменю. Головною особливістю португальських курганів проходження у порівнянні з курганами північної Європи є та, що у деяких з них внутрішні камери-дольмени не повністю закриті землею і тому підносяться над курганами. Характерними у цьому плані є кургани Орка і Комменда да Іррея, камери яких височіють над поверхнею землі.
Мегалітична структура Анта да Кунья Байша унікальна тим, що на відміну від інших курганів проходження в ній взагалі немає земляного насипу. Прохід з вертикальних каменів та камера розмірами 9 х 3 м, яка складається з високих монолітів, розташовані на поверхні землі.
У кургані Тападао (діаметр – 50 м, висота – 8 м) до входу, зорієнтованого на схід сонця в дні зимового сонцестояння, веде коридор довжиною 10 м, викладений з каменів висотою 1м. Нині коридор відкритий, а коли мав перекриття, по ньому можна було просуватись лише плазуючи. Центральна камера складається з 8 кам’яних блоків висотою 4 м. Прохід до неї має чітко виражений вигин, щоб сконцентрувати потік світла.
Недалеко від кургану вивітрена гірська порода нагадує багатоголового змія. Інша кам’яна глиба перетворена на голову людини, на якій голова змії (рис.5). Риси обличчя людини та змії виділені настільки чітко, що майже не виникає сумнівів, що це рукотворна скульптура. Вона могла зображати божество підземного світу, з яким у багатьох народів асоціювалась змія.
Найбільшим курганом проходження на території Португалії є курган Замбул’єро, діаметр якого 50 м, а висота 7 – 8 м. Насип складається зі щебеню та каміння різних розмірів. Прохід до центральної камери робить невеликий вигин, потрібний для того, щоб сконцентрувати потік сонячних променів на вході.
Особливістю кургану Замбул’єро є те, що він зорієнтований не лише на Сонце, а й на повний Місяць весною. Розташування кургану Замбул’єро майже на одній лінії довжиною 50 км з мегалітичними структурами Альмандрес і Харес, на думку дослідника Да Сільва і Каладо (Calado), пояснюється тим, що всі вони були вирівняні по азимуту повного Місяця та по азимуту Сонця весною. Повний Місяць підіймається над обрієм приблизно на 1100, проходячи спочатку Альмандрес (першу точку вирівнювання), потім Замбул’єро (другу точку вирівнювання), а згодом Харес (третю точку вирівнювання). Шлях сонця та шлях Місяця наближаються, поки не перетинаються у день весняного рівнодення. Це явище визначається як мегалітичне рівнодення.
Отже, узагальнення огляду курганів проходження IV – III тисячоліття до н.е. наводить на думку, що повсюдне зведення цих величних мегалітичних структур було наслідком синтезування культу Матері-Землі з культами небесних світил. Кургани проходження, можливо ще у більшому ступені, ніж поховальні структури, демонструють глобальні зміни у релігійному житті неоліту, коли тотемні культи остаточно поступилися місцем культам Землі, Сонця, Місяця, зірок. Понадземна масштабність релігійно-світоглядних ідей того часу диктувала відповідні грандіозні масштаби сакральних будівель, вражаючих гігантськими розмірами, домінуванням кам’яної маси, міцністю та сталістю, розрахованою на тисячоліття. Характерні особливості курганів проходження, спрямовані на проведення світла в середину споруди, були архітектурним втіленням ідеї взаємозв’язку Землі з космосом, “підключення” енергетики планети до енергій зірок, Місяця і Сонця. Збудовані за точними астрономічними розрахунками, мегалітичні споруди були орієнтовані на східне або західне сонце у дні зимового та літнього сонцестоянь або весняного та осіннього рівнодень, а також на повний весняний Місяць та на деякі сузір’я. Потрапляння променів небесних світил всередину або на поверхню сакральних структур означало поєднання жіночого начала Матері-Землі з космічним чоловічим, “підключення” Землі до енергетики вищого світу, як необхідної умови продовження життя.
Усвідомлення зв’язку Землі з небесними світилами, що почало зароджуватися разом із релігійною свідомістю і розвивалось протягом всієї історії первісного людства, не випадково втілилось у побудові грандіозних мегалітичних структур у V – III тисячолітті до н.е. – періоді перебування нашої планети під зодіакальними знаком Тельця (4 300 – 2 150 р. до н.е.), який є символом планети Земля, та знаком Овна (2 150 – 0 р. до н.е.), стихією якого є вогонь, а управителем Сонце. Це доводить, що кожна стадія духовного розвою людства відображається переходом Землі у новий зодіакальний знак, характеристика якого відповідає світоглядно-релігійним уявленням того часу. Характерні особливості знаків Тельця і Овна відповідали особливостям релігійного життя V – III тисячоліття до н.е., яке визначалось ідеєю поєднання енергетики Землі з енергіями небесних світил через проведення їх світла у товщу землі, грандіозною масштабністю сакральних споруд, тяжінням до гігантоманії в архітектурі того часу.
