Таємниця найвищої касти

Таємниця найвищої касти
Усі розмови про становлення еліти українського суспільства впираються в сакраментальне запитання: яка саме професійна каста, корпорація або ж група проєктантів формуватиме “ядро” майбутньої провідної верстви?

Щодо варіантів відповіді було наговорено безліч слів, написано тисячі, якщо не десятки тисяч сторінок вільних міркувань, експертних прогнозів і художніх пророцтв. Ясності й досі немає. Тим більше, що ми живемо в добу швидких і неочікуваних трансформацій. Рано чи пізно вона зміниться спокійнішою й менш кочовою, зручною для кристалізації суспільного “ядра” та дискусій про смисли існування громади. Дехто каже, що друга половина століття традиційно конструктивніша за першу.

Політики прогнозують, що еліта формуватиметься навколо рамкового проєкту, який добре фінансуватимуть і підтримуватимуть міжнародні структури. Натомість креативна спільнота прагне чогось романтичного, фантазує про “новітніх брахманів”, про сучасний аналог найвищої із чотирьох основних варн давнього індійського суспільства. А з тими варнами не все так просто. Реально складно.

Правдива індійська легенда стверджує, що прабатьками касти брахманів були сім ведичних мудреців Ріші, а саме заснування касти пов’язане з мандрами Бгайрави, найжахливішого й найпустотливішого з аспектів Руйнівника Шиви.

Згідно з канонічним переказом, після того як збитошний Бгайрава, заглибившись до якоїсь ведичної “гри в кальмара”, відірвав голову Вседержителю Брахмі, він спокутував свою вину, мандруючи світом без одягу. Вештався він брудний, обмащений попелом, із довгим розпатланим волоссям, що його замість діадеми прикрашала жива змія. Якби було дозволено застосувати до тих сивих часів теперішні дискурсивні означення, можна було б сказати, що гм-гм… Бгайрава був давньоіндійським постмодерністом.

Бог збирав милостиню в чашу, зроблену з черепа, його супроводжували шолудивий пес, зграя веселих шакалів та почет бухтів і гоблінів. Врешті-решт, мандруючи переляканим світом, він дістався до благословенного лісу, де росли гімалайські кедри й де тиша спочила під їхніми тисячолітніми кронами. Там разом зі своїми вірними дружинами жили семеро Ріші. Вони прагнули духовної досконалості, виконуючи сурове подвижництво (тапас) і ревно підтримуючи невгасимий священний вогонь.

Тантричні джерела твердять, що Бгайрава завітав до аскетів Ріші, щоб випробувати їхню віру за допомогою анархічного бунту проти законів ведичного світу. А також для того, аби своєю божественною пустотливістю відкрити їм бгайрава-калі-дхарму (глибинну магічну традицію Бгайрави й Калі, засновану на нестримних енергіях тілесного злиття). Коли брудний голий бог увійшов до селища Ріші, то не застав аскетів. Ті пішли до лісу (мабуть, по гриби), залишивши в селищі своїх дружин.

Бгайрава, який збуджував себе магічними напоями, мав дикий і чарівний вигляд. Жодна шмата не покривала його досконалого тіла. Він курив здоровезну люльку з коноплями, хижо блукав навколо домів Ріші, кружляв у звабливому танці і тримав свій напружений статевий орган у руці.

У цьому образі Бгайрава почав просити в дружин Ріші милостиню. Жінки були такі схвильовані, збуджені і спокушені його дикою вродою, такі захоплені енергією його могутнього тіла, що забули про своїх чоловіків, про обітниці скромності та про сором. Вони залишили свої домівки й наблизилися до бога, знемагаючи від бажання. Жінки Ріші розпустили своє волосся, катулялися долівкою й непристойними жестами закликали Бгайраву до злягання з ними.

Навіть коли Ріші повернулися з лісу, їхні дружини не припинили закликати бога до плотського єднання. Аскети не впізнали Бгайраву, що явив себе їм у дикому танці з черепом у лівій руці й ерегованим фалосом у правій. Натомість вони побачили хтивого й хижого демона, розпусну і зловісну сутність, оточену хороводами їхніх дружин, шакалів, гоблінів і собак. Собака був один.

Ріші, праотці касти брахманів, не піднеслися до усвідомлення того, що Бгайрава руйнує всі обмеження й кордони, бо його суверенний духовний шлях перебуває поза всіма розумовими, естетичними, етичними, сексуальними й соціальними кордонами.

Аскети так зненавиділи божевільну маску Бгайрави, що колективно наклали на його фалос страшне прокляття. Таке могутнє, що статевий орган бога відокремився від його тіла, зів’яв і впав на землю. Проте коли він торкнувся землі, то перетворився на вогняну колону, а на місці старого лінгаму виріс новий, ще досконаліший. Ріші і його ретельно прокляли, дотримуючись усіх ритуальних вимог. Фалос відвалився, а в Унматтабгайрави (божества мудрості за межами розуму, божества творчого сп’яніння та вселенської ерекції) виріс новий, ще масштабніший, могутніший і чарівніший. І це магічне змагання повторювалося багато разів. Бо ж відомо: до святих людей із першого разу не доходить.

Побачивши, що бог є досконалим поєднанням духовної сили та чоловічої вроди, дружини Ріші вирішили залишити своїх чоловіків і приєднатися до почту Бгайрави. Згідно із “Шива Пуране”, щойно мудреці Ріші второпали, що перед ними не приблудне породження темряви, а сам Шива, Бгайрава припинив відрощувати лінзами і спокушати жіноцтво та милостиво передав праотцям брахманів наріжні настанови. Він сказав очманілим і стомленим Ріші: “Довбні, пристрасть божу неможливо зупинити й обмежити. Світ не знайде собі рівноваги та не спочине в мирі доти, доки для мого лінгаму не знайдеться достойного місця. Немає для нього більш достойного місця, аніж йоні (вагіна) володарки гірської країни Парваті. Тієї миті, коли вона помістить у себе мій лінгам, у світ прийде жаданий спокій”.

Після того Шива пояснив мудрецям, як шанувати лінгам. “До тих часів, – сказав він, – доки прутень божий не буде правильно встановлено [у храмовому святилищі], не пізнають миру в жодному з трьох світів. Щоб умиротворити божественний лінгам, необхідно побудувати основу для нього у формі відкритої вагіни. І встановивши його з підношеннями, вкляканням, гімнами й музикою, необхідно поливати його святою водою. Відтак належить закликати до Господа, кажучи: «О, Владико, ти – джерело  всесвіту, вісь його та основа. Ти присутній у всьому сущому. О, милостивий, заспокойся й візьми під свій захист цей світ та інші світи!»”.

Теперішнім мрійникам, які, наче ту мантру, повторюють про “духовну еліту” та про “брахманський чин”, варто зрозуміти, що в основі творення провідної верстви лежать не смиренні молитви, не тусовкові розклади “свій – не свій” і не глибокодумні професорські статті. У її основі – жорстокі ігри на виживання, щасливий випадок і вільні танці енергій. У її основі – війна та запліднення, краса та гріх. Так виникають справжні еліти, якщо є воля до їхнього виникнення.

Або не виникають, якщо тієї волі бракує. І тут також не варто сумувати. Бо незбагненні шляхи творчої сили та непораховані ті стежки, які прямують до гірської верховини. А ще є нічна та місячна жіноча магія, яка спрацьовує там, де чоловіки опускають руки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Смак трипільського борщу Про жерців Темряви Безсловесних