By 
Не таємниця, що пандемія коронавірусу прискорила ті процеси і унаочнила ті тенденції, які і так або дозрівали, або вже й розвивалися, не привертаючи надмірної уваги пересічного громадянина. Тепер ці тенденції перетворилися на тренди, а процеси стали незворотними.
Насамперед ідеться про занепад капіталізму і виникнення на його місці нового ладу, який умовно називають посткапіталізмом, але характеристик якого досі ніхто не брався чітко сформулювати. Друге – це більш ніж очевидні наслідки перенаселення Землі, виснаження природних ресурсів та забруднення планети. І третє – це карколомно швидке впровадження новітніх технологій, базованих на штучному інтелекті, на тлі тотальної деградації інтелекту натурального, тобто людського.
Усе це разом (і пандемія коронавірусу тут є далеко не головним чинником) призвело до обвалу низки систем – міжнародних стосунків, державного управління, економічних механізмів, суспільних взаємин тощо. Лібертаріанські адепти капіталізму разом з антиглобалістами і різної масті націоналістами несподівано відкрили для себе, що держава як апарат примусу не такий вже й “пережиток” і що правила ринку не такі вже й універсальні та непорушні. Може, найбільшим шоком для всіх став факт, що коли в результаті карантинних обмежень виробники і продавці товарів, гастрономічний і “сценічний” бізнеси зазнали збитків, то глобальні фірми, що надають віртуальні, де-факто посередницькі послуги, заробили мільярди доларів за один лиш неповний “пандемічний рік”.
Відомий грецький аналітик, економіст Яніс Варуфакіс у своїй новій статті “7 таємниць капіталізму, які оголив 2020 рік”, опублікованій в рамках проєкту “Синдикат” (www.project-syndicate.org), пише, зокрема, таке: “Звільнені від конкурентів гігантські інтернет-платформи, такі як Amazon, заробили неймовірні гроші на схилкові капіталізму і заміні його своєрідним техно-феодалізмом”. Так ось він який, посткапіталізм – нео-, тобто техно-феодалізм?
З чим у нас асоціюється феодалізм? Із залежністю від феодала, із працею за харчі (за компослуги, за податки, за медобслуговування і т. ін.), із недоступністю “живих” грошей, із прикріпленістю до місця праці і проживання? Так подивімося ж на своє життя зараз.
Чи наш працедавець дає нам “живі” гроші? Ні, скидає банкові віртуальні – іди, хай банк видасть. Чи банк просто так видає їх нам? Все більш неохоче – все частіше наполягає, щоб платити за все карткою. Це означає, що про базар з імовірно якіснішими і дешевшими продуктами треба забувати. За показниками лічильників вже не приходить “жіночка”, їх треба передати на сайт чи телефоном в певний термін – якщо проґавиш, то алгоритм нарахує.
У ресторані і кафе можеш розрахуватися карткою, але часто немає готівки, щоб віддячити чайовими за культуру обслуговування, а нема чайових – нема й культури. Та й для чого? Замовляй онлайн, і захеканий велосипедист з жовтою торбою на плечах привезе все майже те саме, майже тепле і свіже, і без чайових. Про “шал покупок” у магазині теж забувай – кому ти потрібен зі своїми приміряннями всього, коли купуєш щось одне; з перевертанням експонатів чи розсуванням стелажів; із псуванням товарного вигляду речей і експозицій etc? Вибирай і купуй в інтернеті. Кіно, театр, концерт? Онлайн краще, бо не треба кудись і якось вибиратись, відповідно поводитись, зважати на інших – сиди в спортивці на канапі, жуй попкорн, пий пиво і розслабляйся.
І про подорожі не згадуй – карантин, тест, вакцина, covid-паспорт, кредитна історія, несплачений штраф, сумнівні зв’язки і под. Та й взагалі забувай про те, що в людини є потреба живого спілкування, свій характер і забаганки, емоції і звички, індивідуальність і оригінальність – про це натомість пам’ятатиме оснащений штучним інтелектом робот на іншому кінці “лінії”. За таких обставин в принципі і зі свого помешкання немає потреби виходити зайвий раз.
Скоро гасло “нехай щастить”, перероблене ультрапатріотами на вульгарний та недружелюбний щодо росіян слоган, може стати буденним явищем для нас усіх – у наших містах і селах, на наших вулицях і подвір’ях. Ну бо й чого дійсно “шастать”, коли майже все є в комп’ютері чи ґаджеті? А якщо й треба вийти, то недалеко, у своєму районі, межі якого будуть визначені центральною, регіональною чи місцевою владою. Так виникає соціальна система, яку соціолог Браян Тюрнер назвав “суспільством анклавів”. Точніше “порядком, при якому уряди та інші інституції регулюють простір, а за необхідності і заморожують пересування осіб, товарів та послуг (…) шляхом утворення фізичних і бюрократичних бар’єрів, правових обмежень та реєстраційних вимог”.
Теоретично давно зрозуміло, а практично продемонстрував це період карантинних обмежень, що такий порядок стосуватиметься не всіх. Тобто переважної більшості людей простих і незаможних, а от виключення становитимуть, як завжди, багаті і впливові. “Обгороджені житлові райони, приватні острови, гетто, в’язниці, параноїдальний страх перед тероризмом, біологічні карантини – все це разом складається на глобальний «антигулаг», в якому еліта переховується на острівцях багатства, оточених океаном вбогості”, – писав Пітер Фрейз у Jacobin Magazine ще два роки тому. Тепер ця похмура перспектива стає все реальнішою.
Отже, й нам було б непогано якось цю проблему обсудити, подумати, що з цим всім ми можемо зробити. Та, на жаль чи на щастя, у нас є важливіші справи – наприклад, якнайшвидше вакцинуватися, щоб життя знову внормувалося, щоб стало так само, як колись. Але ж не стане.
Бо як слушно пише Варуфакіс: “Вже немає жодного приводу, щоб приймати світ таким, яким він є. Навпаки: найважливішу істину 2020 року було висловлено у влучному та елегантному афоризмові Бертольда Брехта: «Власне через те, що речі є такі, які є, такими вони не залишаться»”.
