By 
Минулого тижня Київський національний університет культури і мистецтв оголосив, що першим в Україні й у світі створює факультет тіктоку! У презентаційному відео з урочистого відкриття факультету президент вишу Михайло Поплавський розповів, що мета його створення – українізувати тікток, а історична (без перебільшення!) місія – “повести за собою молодих, креативних, амбітних, перспективних, тих, хто будуть творити новітню історію України”.
За словами Поплавського, молодь повинна “бути в тренді”. І молоді люди на заході зі смартфонами в руках вдало справлялися із поставленим завданням – забезпечували відеокартинці переконливий і дивовижний вау-ефект тотальної радості й ажіотажу.
Звичайно, “сенсаційна” новина одразу збурила соцмережі, які наповнилися численними жартами і кпинами на адресу Михайла Поплавського та його нового дітища. Зрештою, це ж не вперше, адже раніше так само сміялися з його іміджу “співочого ректора”. Ці появи на сцені дійсно були ризиком, бо Михайло Поплавський не має видатних вокальних даних, відверто кажучи, він є просто “безголосим”. Так само жартували й над його кліпами, де він поставав у різних образах відомих персонажів літератури й попкультури – від Остапа Бендера до Бетмена тощо.
Йшли роки, до Поплавського-співака таки звикли, його концерти збирали зали. Він уже давно навіть не ректор, а президент свого вишу, доктор педагогічних наук і професор, здобув звання народного артиста України, інформація про нього часто з’являється в ЗМІ, телевізійні версії його шоу регулярно демонструються в прайм-тайм телеканалів, а образ “просунутого” керманича вишу таки спрацював на зростання популярності навчального закладу, де йому вдалося створити навколо себе команду, забезпечити нормальні умови навчання й залучити фахових викладачів. Водночас він це вдало поєднував із власними успішними бізнес-проєктами на кшталт мережі ресторанів, а також із діяльністю депутата. Просто якась “людина-оркестр”. Поза сумнівами, Поплавський таки безперечно має менеджерський хист, а до того ж ще й здатність відчувати новітні тенденції і вдало їх впроваджувати у власних проєктах.
Отже, на що ця соцмережа спрямована і який взагалі в ній сенс? Очевидно, що головна мета – прибуток, а для рекламодавців – нове поле для розміщення інформації про товари й послуги. Пересічним користувачам, значна частина яких – це молодь, пропонуються безтурботні розваги, які додають радості в життя, дозволяють відірватися від щоденних побутових проблем. Окрім того, тікток для них – це ще й шанс заробити самим немалі й легкі гроші, стати популярними й відомими. Здебільшого вони знімають абсолютно беззмістовні ролики, однак у такий спосіб деякі користувачі стають топовими тіктокерами із мільйонами підписників.
Проєкт Поплавського одразу викликає безліч запитань: чи вже отримав новий факультет відповідні документи про реєстрацію в Міністерстві освіти; як і на основі чого формуватиметься навчальна програма; хто врешті-решт викладатиме, чи випадково не топтіктокери, бо є небезпідставні сумніви в їхніх викладацьких здібностях; чи бодай найпростіше – як у дипломі означатиметься фах молодого спеціаліста і які взагалі перспективи щодо працевлаштування після закінчення навчання?
Можна й надалі скільки завгодно сміятися з “юного орла” чи з “позиченого” ним у британського співака Елтона Джона сценічного образу й так само жартома ставитися до ідеї факультету тіктоку, але схоже, що таку реакцію Поплавський теж передбачив. Не варто забувати – він завжди чи майже завжди досягає результатів.
Звичайно, доволі просто уявити й таку картину недалекого майбутнього: натовпи дипломованих новітніх “фахівців” – тіктокерів і тіктокеринь, захист дисертацій на тему тіктоку й поява мас доцентів, професорів чи навіть академіків тіктоку, що змусить уряд запровадити нові звання на кшталт “заслужений діяч чи народний артист тіктоку”.
Коли серйозніше, то нова ініціатива Поплавського більше схожа на дискредитацію поняття і значення системи освіти, що й так потерпає від безлічі проблем; а ще водночас вона є його бізнес-проєктом. Ідея здобуття диплому про вищу освіту за цим “фахом” є надто привабливою для молоді, бо тікток для них не асоціюється з необхідністю докладати надмірних зусиль у навчанні, адже тут усе просто: щось собі швиденько зняв на смартфон і виклав у мережу, аби лише все мало модний і радісний вигляд. Нескладно спрогнозувати, що охочих вступити на факультет вистачатиме, усі вони сплачуватимуть гроші за “навчання”, тому можна вже починати підраховувати майбутні прибутки.
Соціальний психолог і музикант Віктор Пушкар на своїй сторінці у фейсбуці слушно висловив тривогу: “Зовсім не смішне про Поплавського. Ніж хтось українізує #ТікТок, значно скоріше в нас китаїзується та зкомуниздиться #інститут #культури, і почне готувати хунвейбінів. З тим самим успіхом можна вступити в китайську компартію і спробувати там створити демократичну платформу. Загалом сам формат надкороткого ролика не сприяє засвоєнню інформації. Скоріше засмічує інформаційний вхід і відучує думати. Один анекдот за вечір, який розповіли в реальному часі це просто анекдот. Збірка переважно тупих анекдотів, яку вам показують цілодобово – надійний спосіб винести мозок…”
Популярність тіктоку у світі стрімко зростає, дедалі більше людей поповнюють лави користувачів ресурсу, поважні корпорації, компанії й телеканали створюють у соцмережі свої акаунти. Тікток навіть був одним зі спонсорів останнього Чемпіонату Європи з футболу. Можна з цього приводу скрушно хитати головою чи ремствувати на нові покоління, нарікаючи на зростаючу бездуховність, але так є, тож до цього варто поставитися з увагою.
На перший погляд, це чергова забавка, хай і не надто інтелектуальна. Але чи вона така вже безневинна й безпечна? Швидкий потік відео не залишає користувачу часу, аби обдумати побачене, а спонукає лише гортати стрічку далі, поглинати нові й нові візуальні й, здавалося б, радісні та безтурботні образи. Через це просувається й нав’язується не тільки реклама. Тікток є ще й інструментом впливу на аудиторію, засобом застосування м’якої сили. І потужність цієї соцмережі ми поки що не можемо належно оцінити.
Не забуваймо, що розробником тіктоку є Китай, який давно не приховує своїх амбіцій щодо економічного й політичного лідерства у світі. Маємо визнати, це йому вдається. До того ж у соцмережі вже давно є акаунт російського ФСБ.
