By Як показує світовий досвід, під час кризи “чорна” економіка розширюється, а це загрожує фінансовій безпеці країни. Тому сьогодні важливим є визначення рівня “тінізації” економіки для об’єктивної оцінки небезпек соціально-економічного розвитку країни.
“Тіньова” економіка існує в усьому світі, однак усюди проявляється в різних масштабах і формах, а отже, чинить й різний вплив на всі соціально-економічні та політичні процеси в державі. Загалом у світовій економічній практиці прийнято вважати, що контрекономіка у розмірі 5-10% від ВВП суттєво не впливає на соціально-економічні процеси у суспільстві, натомість її частка в 30-50% є критичною, таке перевищення свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи “тіньових” економічних відносин.
За підсумками січня-вересня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України визначило рівень “тіньової” економіки в 33%[1]. Однак згідно з розрахунками Міжнародного Валютного Фонду, середній розмір “чорної” економіки України з 1991-го по 2015 рік становив 44,8% ВВП, а в 2015 році – 42,9%[2]. Таке розширення “тіньового” сектору може спричинити розбалансованість окремих сфер економіки, поглиблення некерованості та криміналізації суспільства.
Для вимірювання та оцінки масштабів “тіньової” економіки застосовуються методи економіко-правового аналізу: бухгалтерського (баланс, рахунки, подвійний запис, оцінка та калькуляція, інвентаризація, документація); документального (виявлення документальних невідповідностей у бухгалтерських документах) та економічного аналізу (зіставлень, спеціальних розрахункових показників, стереотипів, коригуючих показників) і методи, що базуються на агрегованих макроекономічних показниках офіційної статистики фінансових і податкових органів.
Масштаби і динаміка глобалізації зумовлюють негативні ефекти, серед яких інтенсифікація та нагромадження “тіньового” капіталу. “Чорна” економіка з метою досягнення високого рівня прибутків незаконно збільшує нелегальні прибутки шляхом використання “тіньової” зайнятості населення, здійснення “чорних” бартерних угод, маклерства, фіктивних фінансових операцій тощо. Основними джерелами “тіньових” капіталів є перерозподіл державної власності під час приватизації, неповернення виторгу за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.
Особливістю “тіньового” капіталу є також те, що він використовує не тільки сферу матеріального виробництва, але й обіг, посередницьку діяльність, що перешкоджає державі здійснювати за ним необхідний контроль.
Масштабні обороти “тіньових” капіталів зумовлюють їхнє використання не тільки у схемах “чорної”, а й легальної економічної діяльності. Основними джерелами “тіньового” капіталу некримінального походження є: перерозподіл державної власності під час приватизації й участь у ній банківських кредитів; неповернення виторгу за експортовану продукцію; спекулятивні фінансові операції, зокрема на валютних курсах; ухиляння від сплати податків і соціальних внесків; підтримка національного товаровиробника шляхом виділення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів; надання податкових і митних пільг, цільових кредитів; створення фіктивних фірм; використання посередників із метою заплутування ланцюга платежів; конвертація безготівкових грошових ресурсів у готівку і приріст обсягу готівкової валюти у внутрішньому обороті країни; випуск і реалізація неврахованої продукції і надання неврахованих послуг; “тінізація” бюджетної сфери (створення і витрачання коштів із позабюджетних фондів); кредити, що видаються з бюджету сільському господарству на приріст торгових кредитів і авансів, наданих резидентами нерезидентам.
Як тільки “тіньова” економічна діяльність набуває організованого характеру, зокрема міжнародного, а нагромадження “чорних” капіталів спричиняє необхідність їхньої інфільтрації в офіційний сектор, щоб приховати походження, виникає “тіньовий” економічний цикл, який передбачає генерування та використання нелегального доходу. Процес його залучення до офіційного сектору відбувається завдяки легалізації коштів. У міжнародній практиці злочинні угруповання використовують для цього офшорні центри, оскільки вони гарантують певний рівень таємності реального власника нелегальних активів.
Глобалізація і транснаціоналізація створюють сприятливі умови для використання міжнародних економічних відносин у кримінальних цілях (доступ до економічних ресурсів, відмінності у законодавстві окремих країн, високий рівень рентабельності міжнародних операцій і спрощеність процедур “відмивання” коштів).
Значний вплив на рівень “тіньового” сектору в Україні здійснює рентоорієнтована поведінка суб’єктів господарювання, спрямована на використання монопольного становища, або на одержання доступу до урядових субсидій. Найпопулярніші методи рентоотримування в Україні – це спекулятивні операції, субсидії при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, надання пільгових кредитів, “номенклатурна” приватизація, нагромадження особистого доходу від використання муніципальної нерухомості.
Реалізація “тіньової” економіки має певні позитивні насліди, зокрема це її стабілізуюча роль. Значні розміри “чорного” сектору дозволяють країнам зі слабкою економікою легше переносити спади виробництва та кризові явища на світових ринках. Позитивні наслідки функціонування “тіньового” сегменту економіки є навіть для системи державного управління. Вона стабілізує, коригує недосконалу політику уряду, пом’якшує (зменшує втрати) під час економічних спадів. А от населення завдяки нелегальному сектору підвищує зайнятість та має можливість реалізації підприємницького потенціалу, отримує додаткову оплату праці в “конвертах”.
Однак існує й негативний вплив на соціально-економічний розвиток держави, його інституціональну структуру, психологічну атмосферу серед населення. Через невигідність технічного переозброєння у “тіньовому” секторі гальмується технічний прогрес, знижується продуктивність праці. Через обмеженість коштів скорочується обсяг інвестицій (інвестуються тільки ресурси певної соціальної структури), збільшується податковий тягар на економічних суб’єктів, які залишаються ще в легальному секторі: витрати наданих державою послуг розподіляються на менше число платників податків. Саме спонукає до переходу у “тіньовий” сектор і тих, хто досі вагався – ціна законослухняності стає надто високою.
Результатом такої практики стає колапс легального сектору – в ньому залишаються лише великі підприємства, які не можуть цілком піти у “тінь”. До того ж існування контрекономіки робить неефективними будь-які заходи для проведення послідовної макроекономічної політики: вона будується на основі свідомо неадекватних індикаторів і макроекономічних показників.
[1] Економічна правда: МЕРТ оприлюднило свій відсоток тіньової економіки
[2] Економічна правда: Олександр Колесніченко.Тіньова економіка України досягає 45% – МВФ
