By У сучасному глобалізованому світі дуже важливо, щоби кожна людина поважала багатокультурний характер міжнародного товариства, а також проявляла толерантність, що є однією з базових ознак політичної й загальнолюдської культури.
Толерантність – це якість, що характеризує ставлення до іншої людини як до рівної й гідної особистості, що виражається у свідомому придушенні почуття неприйняття, викликаного відмінними рисами іншої людини (етнічна, расова належність, релігійні уподобання, зовнішність, мова, спосіб життя тощо).
Культуролог К. Леві-Стросс, базуючись на понятті толерантності, обґрунтував ідею мультикультуралізму, в основі якої лежать принципи міжкультурного діалогу. Він зазначив: “Світова цивілізація може бути тільки коаліцією культур у світовому масштабі, кожна з яких зберігає свою самобутність… Треба врятувати факт розмаїтості, а не історичне стримування, що надається йому кожною епохою… Толерантність не є споглядальною позицією, роздачею індульгенцій тому, що було, і тому, що є. Це динамічна установка, вона складається з передбачення, розуміння і просування того, що має бути”[1].
Дж. Мілль зазначав, що толерантність – це частина свободи індивіда від державного й суспільного втручання в його приватне життя. Він критикував авторитарну й тиранічну форми правління та вважав, що лише свобода та толерантність сприяє різноманіттю світу. Сучасні тоталітарні та авторитарні країни, зокрема Північна Корея, Російська Федерація, заперечують свободу й толерантність, нав’язуючи своїм громадянам і зовнішньому світу викривлену реальність, перебільшуючи власні перемоги та применшуючи роль і значення інших народів, формуючи в такий спосіб неповагу чи навіть зневагу до них. Президент РФ В. Путін, наприклад, неодноразово заявляв, що перемогу в Другій світовій війні здобули саме росіяни на чолі із батьком усіх народів – Й. Сталіним. Водночас Кремль применшує роль інших націй, а злочинні діяння “вождя” взагалі замовчує. Для збереження влади і відвернення уваги громадян від внутрішніх проблем у країнах із тоталітарним режимом доволі часто створюють образ зовнішнього ворога, формуючи ксенофобські погляди населення. Для Росії таким ворогом є українці, які нібито переслідують російськомовне населення, вбивають невинних жінок і дітей.
Масова ненависть спотворює свідомість росіян, породжуючи в них страх та агресію. Минулого року радіостанція “Эхо Москвы” запитала у росіян, представника якої національності їм страшно зустріти на вулиці ввечері. 58% опитаних не хотіли б натрапити на українців,ще 31% респондентів побоюються зустрічі з чеченцями.Цю тенденцію підтверджує й опитування КМІСу й Левада-центру, проведене в травні 2018 року, згідно з яким 56% росіян погано й дуже погано ставляться до України. Натомість 93% українців ставляться до Росії добре.
Побороти ксенофобію може лише прагнення до порозуміння та толерантність, що в системі міжетнічної та міжнаціональної взаємодії виступає механізмом реалізації високої культури спілкування. Однак для налагодження діалогу необхідно відмовитися від категоричності в оцінках культурних та політичних цінностей етносів, прагнути зрозуміти інших та визнати можливості множинних етнокультурних істин.
Толерантність неможливо нав’язати, вона повинна бути добровільною, здобуватися через виховання, поінформованість та життєвий досвід. Під час її формування діють механізми взаєморозуміння та взаємного врахування інтересів. Міжетнічна толерантність є не тільки принципом встановлення суспільно-політичного консенсусу, а й невід’ємною властивістю людської природи та міжособистісних комунікацій.
[1]Леви-Стрoсс К. Рaсa и истoрия // Леви-Стрoсс К. Путь мaсoк. – М., 2000.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
