By 
Хоча Дональд Трамп і заявив про готовність передати владу команді Джо Байдена, це ще не кінець його історії, а лише початок. Дональд Трамп не був би собою, якби й під кінець своєї каденції не утнув чогось, що вдарило по основах демократії його країни. І небажання визнавати результати виборів, либонь, ще далеко не останнє його слово в американській та світовій політиці.
Трамп фактично визнав свою поразку. Проте це не означає, що він припинить говорити, ніби вибори були сфальшовані, а він – справжній переможець; що перестане судитися та вимагати перерахунку голосів у певних штатах.
Іще під час минулої кампанії проти Гілларі Клінтон стало зрозуміло, що Дональд Трамп робитиме ставку на власну несистемність. Що манера його управління не лише розхитуватиме демократичні основи країни, а й суперечитиме звичним політичним традиціям США. І прихід до влади лише підтвердив ці здогади.
Трамп послідовно намагався порушити правила та норми, тим часом американський істеблішмент шукав шляхи, як не дозволити президентові зруйнувати основи демократії. Здавалося, що Сполучені Штати змогли скласти цей екзамен на міцність системи та спокійно перегорнути сторінку, виправивши помилки. Проте таке відчуття виявилося передчасним.
Симпатії Дональда Трампа до путінської Росії та авторитарної системи управління не минають безслідно. Його дії та заяви дуже подібні до лекал, за якими працює кремлівська пропаганда. Якщо Трамп усвідомлює, що він справді програв вибори Джо Байдену, то чому ж він і далі брикається та постить твіти, ніби з паралельного Всесвіту, де він став переможцем цьогорічної електоральної кампанії?
Девіз Марії Стюарт, який вона взяла з назви поеми французького митця XIV ст. Гійома де Машо звучить: “En ma fin est mon commencement”, себто “У кінці моєму – мій початок”. Так само в цій ситуації Трамп хоче надіслати повідомлення конкретній аудиторії: своїм симпатикам та відданим фанатам. Створити в їхній свідомости поруч із образом “впевненого в собі президента” кілька комірок із написами “переможець”, “боровся до кінця”, “несправедливо обкрадений”, “справжній лідер”. А поруч прилаштувати ще кілька, що стосуються його опонентів: “традиційні медіа брешуть”, “вибори нечесні”, “всі проти простих білих американців”, “демократи – шахраї” тощо.
Сумнівно, що такі дії можуть допомогти Трампові перемогти в судах. Однак він цього і не прагне. Його поведінка – це послання в майбутнє. Одразу декілька ЗМІ заявило, що Дональд Трамп готується, аби в 2024-му знову стати кандидатом на виборах. Тож все це – перші кроки плану для того, аби через 4 роки номінуватися на президентський пост від республіканської партії. Він робить такий різкий старт, аби застовпити за собою місце безальтернативного кандидата. Мовляв, його несправедливо обікрали, демократи підтасували все завдяки поштовому голосуванню та начебто недопуску спостерігачів на дільниці. І тут йому важливо створити для себе образ не жертви, а переможця та борця за справедливість. Адже в США, особливо – в середовищі Республіканської партії, дуже цінують лідерів та переможців. Тих, хто програв у виборчих кампаніях, украй рідко висувають вдруге, тож важливо зберегти за собою образ звитяжця. Образ того, хто начебто “Promises Made, Promises Kept” та “Made America great again”.
Проте ці дії вкотре показують, що Трамп послуговується макіавеллівським гаслом “Мета виправдовує засоби”. Для нього не важливо, які наслідки подібні дії матимуть для країни. Йому не важить, що суспільство в США жахливо поляризоване, що виведення на вулицю своїх прихильників, які начебто мають захистити його “перемогу”, неодмінно призведе до зростання агресії та нетерпимости всередині країни. Що розкол послаблює її на радість ворогам. Зрештою, що Трамп і далі робить підкоп під засади американської демократії. Цього разу йдеться про одну із її основ – вибори – той інститут, що надає владі легітимности в очах не лише місцевої, а й світової спільноти.
Система стримувань і противаг, здається, таки впоралась, утримавши Трампа від жахливих необдуманих кроків під час його каденції. Двопартійна єдність парламенту стала важливим запобіжником у цій історії, котрий втримав Дональда від спокус. Проте він продовжував розхитувати устрій та намагався вислизнути з-під опіки. І якби обрався вдруге – точно почувався би вільніше й менше зважав би на інших.
Американська система далека від ідеалу. Вона має багато слабких місць, на котрі час від часу вказував Трамп під час свого президенства. Проте проблема в тім, що навіть коли Трамп б’є у точки, які потребують підсилення, він не прагне розв’язати проблему, щоб від цього виграли всі. Ні, він шукає лазівки та слабкости, аби скористатися ними для себе, що цілком в дусі східних деспотів, а не лідера держави, яка називає себе одним зі стовпів світової демократії.
Виборча система викликає все більше запитань у самих американців. І мова не так про поштове голосування, як про систему виборників, а саме про розподіл кількости голосів від кожного штату.
І якщо своїми сьогоднішніми діями Трамп готує собі поле для маневру, урожай з якого має намір зібрати в 2024-му, то й американське суспільство мусить так само зараз намагатися стримати його від нечесних та недобросовісних дій. Як і посилювати систему стримувань-противаг. Інакше через 4 роки США знову виявляться неготовими до такого президента. Тільки не факт, що Трампа зразка 2024-го так легко вдасться стримувати.
