By 
Найближчим часом мала б стати доступною для користувачів соцмережа Дональда Трампа під назвою Truth. Проте її реліз відклали до весни через величезну кількість помилок і недопрацювань. Причина, чому експрезидент США взявся за її створення, проста – провідні соцмережі заблокували Трампа й багатьох його прихильників після того, як ті спробували штурмувати Капітолій. То чому ключові соцмережі не роблять те саме з акаунтами російських пропагандистів, які зараз за кремлівським сценарієм режисують привід для повномасштабного вторгнення в Україну?
Путінська пропагандистська машина штампує й поширює десятки відео, які мали б підтвердити агресивні дії України та виправдати нове російське вторгнення. Багато із цих роликів записані наспіх і криво, журналісти та дослідники стверджують про фейковість і постановність цього непотребу, проте в Кремлі цим не переймаються, бо їм просто потрібен привід.
Російські пропагандисти у своїх соцмережах цілком спокійно поширюють це сміття, а також заклики до знищення України. Проте ніхто їх за це не банить. Чому соцмережі керуються подвійними стандартами, коли йдеться про США та Україну, тим паче, що загроза щодо України має набагато серйозніший вигляд? Чому досі існують профілі пропагандистських рупорів на кшталт Russia Today (RT), чому там досі може висловлюватися керівниця RT Маргарита Симоньян і не менш одіозний кремлівський прихвостень Володимир Соловйов, чому може писати свою шовіністичну ахінею Захар Прилєпін, який безпосередньо воює на боці російських сил, чому досі не забанений Анатолій Шарій, який просуває кремлівську агенду в Україні? Ці люди не просто виправдовують можливе вторгнення, вони беруть активну участь у підігріванні ситуації, у поширенні брехні.
Натомість після того, як прихильники Дональда Трампа намагалися штурмувати Капітолій, соцмережі дуже швидко почали блокувати профілі президента. Його слова перевіряли на правдивість, під ними писали “fake news”, якщо ті не відповідали дійсності. А невдовзі сталося найболючіше для експрезидента Штатів – його забанили у Twitter, де він мав величезну армію читачів. То чому так само не вчинити із Путіним та іншими кремлівськими божевільними, які говорять відверту брехню, поширюють дезінформацію і фактично обіцяють знищити Україну? Чому не заблокували профілі російських медіа, які у своїх новинах посилаються на вигадані звіти російських бойовиків на окупованій території України, жодним чином не перевіряючи цю інформацію на правдивість; які співають панегірики Путіну й радіють, що їхні танки на українській території? Бо це десь далеко й не впливає на компанію? Бо одна справа, коли тебе викличуть у Сенат для свідчень, а інша, коли чогось домагаються країни, що не мають великого впливу на міжнародній арені? Чи стримує страх втратити російський ринок? Через це техкомпанії вже неодноразово поступалися своїми цінностями та правилами. Наприклад, коли Google й Apple видалили застосунок “Навальний” зі своїх віртуальних крамниць.
Велика перемога України вже хоча б у тім, що аж на 8 році війни вдалося відправити на смітник відеоконтенту, себто в Рутюб, заблоковані у YouTube акаунти сепаратистських пропагандистів. Але така доля мала б чекати на величезний перелік різних блогерів, коментаторів і псевдоекспертів, які відпрацьовують російські гроші, на усю кремлівську пропагандистську машину, а також на офіційні акаунти російської влади. Є групи волонтерів, які борються з російськими бото- і тролефермами в мережі й викривають їх, проте це дещиця від того, що можна було б зробити.
Свобода слова – важлива річ для демократичного соціуму, але це не має нічого спільного із випадками, коли нею маніпулюють авторитарні та тоталітарні режими, аби просувати свої ідеї, аби керувати іншими й нав’язувати їм свою думку. Та ще й забороняючи будь-яку свободу думки й висловлювань у своїх країнах. Волю плутають із вседозволеністю, проте вона нею не є. Бо воля – це також відповідальність. Й одна річ, коли йдеться про мирний час чи про суб’єктивну думку, а зовсім інша, коли псевдомедіа і псевдожурналісти просто виконують кремлівське замовлення. Так, соцмережі часом блокують фейкові профілі, але роблять це не дуже охоче, адже різке зменшення кількости користувачів впливає на капіталізацію компанії.
Українська влада не діє рішуче, а мала б порушити питання про блокування російських пропагандистських акаунтів уже давним-давно. Проте зараз теж чудовий час, аби це зробити, коли увага світу прикута до теми російської загрози. Позбавити Кремль голосу – це один із шансів здобути перевагу в інформаційній частині кампанії. Саме завдяки вдалому просуванню своїх наративів Кремль зміг доволі легко переконати світ не перешкоджати російському нападу на Грузію у 2008 році. Зараз Путін і компанія діють цілком так само. Навіть стратегія визнання фейкових утворень майже ідентична, як це відбувалося із анексованими грузинськими територіями. Так, світ уже не вірить Кремлю, як тоді, західні політики зробили деякі висновки після того, як кремлівська пропаганда обдзьобала і їх. Проте цього недостатньо, аби вони перейшли до справді рішучих дій, судячи із того, як неохоче вони беруться запроваджувати санкції і як не воліють розлучатися з ідеєю запуску “Північного потоку-2”.
Нещодавно Симоньян хвалилася, що RT висвітлювало антиковідні протести далекобійників у Канаді активніше, ніж інші медіа. Найближчим часом такі мітинги мають прокотитися і Сполученими Штатами. Можна не сумніватися, що російські пропагандисти будуть і їх широко висвітлювати. Оскільки протести в Канаді добряче струснули країну, то є надія, що влада США нарешті зауважить деструктивну роль кремлівських розпалювачів і візьметься прикрити цю лавочку, як колись прихильників Трампа. Бо сподіватися на силу дипломатії вітчизняної влади не варто/нема чого.
