By 
У 2017 році Президент України Петро Порошенко надав українське громадянство 969 особам та припинив його для 5168 осіб. Очевидно, що більше 5 тисяч наших колишніх співвітчизників, які свої статки, як і освіту, здобули в Україні, подалися в інші краї у пошуках кращої долі. Тож такий баланс цілком не на нашу користь.
Серед нових громадян України найбільше сирійців (155 осіб) і росіян (139 осіб)[1]. Також у 2017 українцями стали 98 екс-громадян Вірменії, 86 – Афганістану (50 з яких – біженці) і 80 осіб без громадянства. Українські паспорти отримали 55 осіб із Молдови, 47 – з Ірану, 36 – з Узбекистану, 27 – з Грузії, по 25 – з Іраку і Лівану, 24 – з Йорданії та 20 – з Азербайджану. Ще по 15 прийнятих в українське громадянство були вихідцями із Єгипту та Нігерії, 14 – з Білорусі, 12 – з Пакистану та 10 – з Туркменістану.
Хочеться вірити, що всі нові громадяни України знають її історію, географію, традиції і культуру, а також можуть спілкуватись українською мовою. Невідомо, з якими статками вони прибули в нашу країну, яких фахівців придбала наша батьківщина. Чи всі особи, що набули громадянства, відповідають вимогам законодавства? Чи зможуть вони на належному рівні інвестувати в розвиток економіки? Де вони збираються працевлаштовуватись?
Міграційні переміщення мають значний вплив на демографічну ситуацію: змінюється загальна чисельність населення, його структура (за віком, статтю, етнічною приналежністю, рівнем освіти тощо), репродуктивна поведінка (через зміну етнічного та статево-вікового складу населення). Упродовж 1960-80 рр. вплив міграції на кількість населення України був незначним, але однозначно негативним. На роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо з України виїжджали молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери, що істотно посилювало показник старіння. Внаслідок постійного відбору фахівців та їхньої концентрації в Москві, Ленінграді, Новосибірську, Тюмені знижувався професійний та освітній потенціал населення України.
З іншого боку, Європа старіє і тому потребує здорової кваліфікованої робочої сили. Вже зараз майже 15% українців працюють за кордоном. Серед емігрантів переважають особи молодого та середнього віку, тобто найбільш продуктивні люди. Опосередковані втрати населення через підвищення рівня старіння, яке неминуче викличе подальше зменшення чисельності народжених та природного приросту, є набагато суттєвішими, ніж прямі. Більшість тих, що покинули Україну, не мають наміру повертатися. І на де є достатньо причин.
Налагоджене життя за кордом та необлаштованість цивілізованого суспільства в Україні спонукають емігрантів залишатись за межами батьківщини. Крім того, Україна є одним із найбільших донорів, реципієнтів і транзитерів міграційних потоків у сучасному світі. Тому для багатьох новоспечених громадян, як і численних нелегальних мігрантів, Україна – тимчасовий майданчик для збору і накопичення необхідних коштів, аби згодом перебратися у одну з розвинутих країн Європи.
Втішатися можна хіба тим, що українське громадянство прийняли менше тисячі осіб, у той час, коли в країнах ЄС черги обраховуються сотнями тисяч. Пояснення цього явища просте і прозаїчне – українська бідність. Однак як тільки рівень заможності і соціального захисту підніметься до необхідних європейських стандартів, варто чекати нових громадян і нових проблем.
[1] Капитал: Порошенко принял в гражданство Украины 155 сирийцев и 139 россиян в 2017
