Третя Стратегія противаги США – нова концепція війни між наддержавами

Третя стратегія противаги (Third Offset Strategy) – нова ініціатива міністерства оборони США, націлена на забезпечення технологічної переваги США у військовій сфері в XXI ст. (далі – Стратегія). Стратегію оголосив у 2014 р. спочатку перший заступник міністра оборони Р.Уорк, а потім міністр оборони Ч. Хейгл і, вона насамперед, направлена на стримування нових військових можливостей Росії і Китаю.

Вже у 2015 році США визначили пріоритетні для Стратегії технології, було відкрито спеціальний підрозділ в Кремнієвій долині для організації взаємодії між Міністерством оборони США та приватними високотехнологічними компаніями; визначені параметри фінансування Стратегії американським урядом; поданий перший проект військового бюджету, що містив статті витрат на реалізацію Стратегії; проведені перші слухання в Сенаті, цілком присвячені її реалізації.

Заступник міністра оборони США з досліджень та розробок С.Уелбі, виступаючи на слуханнях в Сенаті, присвячених даному питанню, заявив, що однополярний світ зруйновано, сучасний світ став багатополярним і він характеризується появою нових викликів, один з яких  – відродження суперництва між великими державами – Росією і Китаєм.

В той же час, на думку керівників Пентагону, основною метою Стратегії є не перемога у війні з високотехнологічними противниками – Росією і Китаєм, – а переконати їх у безглуздості ведення конвенціональної війни з США, тобто стримування – ядерне і неядерне. При цьому акцент робиться на стримуванні через позбавлення можливості досягати успіху за допомогою асиметричних заходів. Асиметрія міститься навіть у етимології самого слова offset (компенсація, противага), вибраного для назви стратегії. За словами С.Уелбі, суть компенсації або противаги полягає в тому, щоб змістити суперництво за допомогою впровадження нових теорій використання збройних сил і технологій в область, де США матимуть значну і стійку перевагу.

Перший заступник міністра оборони США Р. Уорк називає три ключові компоненти стримування потенційного супротивника: 1) технологічна перевага над противником; 2) нові організаційні рішення і концепції використання збройних сил; 3) демонстрація нових можливостей. Саме у третій компонент вписується нещодавнє (липень 2017 року) успішне випробування лазерної гармати в Перській затоці Військово-морським флотом США.

Третій стратегії противаги передували попередні дві, які були сформовані в США після ІІ світової війни і мали на меті реагувати на виклики міжнародної безпеки. Перша стратегія противаги (початок 50-х років) – «Новий погляд» Д.-Д. Ейзенхауера – набула форми розробки ядерного арсеналу США, активної і пасивної оборони. Друга стратегія противаги (середина 70-х рр.) – її автор міністр оборони США Г.Браун. Сутністю Другої стратегії стала інтеграція нових технологій ІТ, розвиток надійної системи передачі інформації на випадок війни, розробка комп’ютерної мережі (прообраз Інтернету) та  нових військових доктрин. Обидві стратегії об’єднувала необхідність протистояти кількісній перевазі СРСР: конвенціональні сили Варшавського договору значно перевершували сили НАТО, вимушуючи США вибудовувати противагу на основі військово-технологічної переваги.

Нова Стратегія противаги початку ХХІ століття повинна стимулювати інвестиції в проривні технології, які повинні підтримати і розвинути американське військове домінування в XXI столітті і гарантувати збройним силам США успішні дії у театрі воєнних дій. Результатом реалізації Третьої Стратегії противаги в найближчі 10–15 років має стати створення збройних сил, здатних забезпечити стрімкі адаптивні можливості з проектування глобальної військової потужності.

США підкреслюють, що Третя стратегія противаги це не просто розробка нових технологій. Технологічні прориви дозволять добитися успіху, лише якщо їх супроводжуватимуть організаційні інновації та новації в сфері оперативного мистецтва і підвищення якості особового складу.

В рамках реалізації Стратегії у 2015-2017 рр. керівництво Міністерства оборони США сформувало списки пріоритетних технологій, розробило нові концепції використання збройних сил, відродило практику проведення військових ігор, реалізувало ініціативу «Збройні сили майбутнього» (Force of Future), що націлена на залучення «найкращих мізків» у військову сферу. У 2017 році запущена ініціатива з вдосконалення систем оборонних закупівель Better Buying Power 3.0.

Крім того, усе більш розгалуженою стає інфраструктура оборонних інновацій. Її новими елементами стали Рада з просунутих можливостей і технологій стримування (Advanced Capability and Deterrent Panel); Управління стратегічними можливостями (Strategic Capabilities Office) при апараті міністра оборони під керівництвом У.Роупера, Консультативна рада з інновацій при Міністерстві оборони (Defense Innovation Advisory Board), а також експериментальний підрозділ з оборонних інновацій (Diux- Defense Innovation Unit Experimental), покликаний виконувати функції посередника між Пентагоном і компаніями Кремнієвої долини. До реалізації Стратегії також підключили венчурний фонд In-Q-Tel,  що займається пошуком важливих технологічних рішень для американського розвідувального співтовариства (ЦРУ, АНБ та ін.).

Конгрес США, в якому переважають республіканці, вирішив виділити на період з 2016-2020 рр. 2 млрд. дол. на реалізацію Стратегії: по 400 млн. дол. в рік, з яких не більше 200 млн. дол., на розробку зброї направленої енергії. Але це лише державне фінансування. У 2016 р. тодішній міністр оборони США Е. Картер і його заступник Р. Уорк оприлюднили сукупні параметри фінансування Стратегії  – 18 млрд. дол., з яких на 2017 фінансовий рік припало 3,5 млрд. дол.

П’ять ключових технологічних пріоритетів Стратегії:

• автоматизовані комплекси і системи «глибинного навчання»: Міністерство оборони США планує використовувати їх для створення систем раннього запобігання загрозам, що виникають, в системах ПРО при протидії кібератакам, електронній зброї і атакам на космічні об’єкти, а також в рамках боротьби з поширенням екстремістської ідеології в мережі Інтернет;
• людино-машинний інтерфейс: йдеться про розробку автоматизованих систем процесу прийняття рішень;
• збільшення бойових можливостей солдатів за допомогою використання на полі бою електроніки – гаджетів і електронних додатків;
• людино-машинна бойова взаємодія: взаємодія людини (оператора) і автоматизованої системи в рамках спільних операцій; у тому числі із застосуванням концепції «рою»;
• напівавтоматизовані системи, стійкі до електромагнітного впливу.

Україна також потребує розробки власної Стратегії противаги, розрахованої на 15-20 років і покликаної зрівноважити кількісну перевагу Росії у військовій сфері.  Українська стратегія противаги так само повинна спиратися на якісну технологічну перевагу, проривні технології. Яким чином це зробити, як розробити і реалізувати таку стратегію? До яких змін у збройних силах, в системі освіти, розвитку ВПК, суспільстві в цілому це призведе? Це вкрай відповідальні і важливі питання, дослідження яких повинне стати основною темою для експертів й аналітиків в сфері безпеки і оборони. Але поки що, залишається тільки вивчати досвід інших країн сподіваючись використати його в майбутньому.