Тріанонський комплекс

Нещодавно депутат польського Сейму Славомир Нітрас заявив в інтерв’ю виданню “Onet.pl”, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пропонував Варшаві взяти участь у поділі України. Ба більше, С. Нітрас вважає, що Угорщина є дуже небезпечною країною з великим історичним комплексом[1]. Чи є підстави для таких висновків? Імовірно, підтвердженням слів С. Нітраса може стати сторічна історія відносин Угорщини з порубіжними країнами.

Після краху Австро-Угорської імперії 4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці (м. Версаль, поблизу Парижа) було підписано один з міждержавних договорів Версальсько-Вашингтонської системи між Угорщиною, з одного боку, та США, Великою Британією, Францією, Італією, Грецією, Японією та іншими державами Антанти – з іншого. Згідно з документом, Угорщина відмовлялася від 70% своєї території: до Румунії відходила Трансільванія і східна частина Банату, до Югославії – Хорватія, Бачка і західна частина Банату, Чехословаччина отримала Словаччину й Закарпатську Україну, до Австрії відійшла провінція Бурґенланд.

Будапешт погодився на суверенітет відторгнутих територій вже колишньої Австро-Угорщини, а також визнав свою відповідальність за розв’язання Першої світової війни. Договір набув чинності 26 липня 1921 р. після його ратифікації Угорщиною та іншими основними учасниками, однак згодом уряд угорського диктатора Міклоша Горті почав ревізувати чимало з його положень. Угоду суттєво підірвали Віденські арбітражі 1938 р. і 1940 р., які Будапешт підписав із нацистською Німеччиною та фашистською Італією. За ними, зокрема, Угорщині поверталася значна частина Закарпаття, а вже у березні 1939 р. угорські гонведи окупували незалежну державу Карпатську Україну.

У 1941 р. до Угорщини були долучені також деякі території Югославського королівства – північно-західна частина Воєводини (Бачка і Баранья), прилеглий до неї район Славонії на північ від Осієка та більша частина Прекмур’я. Угорська окупаційна адміністрація була також встановлена в Меджумур’ї.

Отже, ще до початку Другої світової війни, до розпалювання якої однаково з Німеччиною причетна й Угорщина, Тріанонський мирний договір фактично втратив чинність. І лише після закінчення баталій територіальні пункти угоди були підтверджені Паризькими мирними договорами 1947 року. Та чи надовго?

У червні 2020 р., на соту річницю підписання Тріанонського договору, може відбутись новий спалах активності правих сил в Угорщині, для яких угода досі асоціюється з найбільшою національною трагедією ХХ століття. Домовленості, що стали для словаків, хорватів та українців Південних Карпат певним благом, переможені угорці сприйняли як найбільшу образу, про яку досі не можуть забути.

Ймовірно, цьому сприятиме й загострення ситуації між Угорщиною та сусідніми з нею країнами. Нещодавно Рада Румунії оштрафувала трансільванське село за публікацію інформаційного бюлетеня угорською мовою. Зважаючи на те, що 99,2% тамтешніх мешканців – етнічні угорці, ситуація викликала ураган дискусій всередині країни. У відповідь уряд Угорщини висловив протест проти таких дій Бухаресту.

Згодом словацький парламент ухвалив закон, що забороняє виконувати угорський гімн у країні під час публічних заходів. Порушення заборони каратиметься штрафом у розмірі 7000 євро. Угорська громада Словаччини, що становить 8-9% населення держави, сприйняла цю заборону як цілеспрямовану атаку, що автоматично вивело ситуацію на рівень міждержавного конфлікту.

Угорщина висловила занепокоєння щодо нового закону, назвавши його неприйнятним. Опозиційна праворадикальна угорська партія “Йоббік” навіть закликала уряд заморозити двосторонні відносини зі Словаччиною до тих пір, поки країна не гарантує відкликання закону, що “суворо обмежує” права етнічних угорців в Словаччині. “Словацький закон є відчайдушним і неприйнятним, він порушує норми Європейського Союзу і є ляпасом для вишеградської співпраці”, – заявив депутат від праворадикалів Йовбік Бенчік.

Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто обговорив це питання у кулуарах зі словацьким колегою Мирославом Лайчаком 5 квітня 2019 р. у Вашингтоні. Зі слів угорського політика, найближчим часом вони знайдуть компроміс: “Угорсько-словацькі відносини повинні ґрунтуватися на взаємній повазі”. Однак поки ситуація залишається невирішеною.

З осені 2017 року уряд В. Орбана почав блокувати переговори Україна-НАТО на високому рівні через новий український закон про освіту, який буцімто завдає шкоди угорській меншині на Закарпатті. Таку позицію Угорщини щодо України неодноразово критикували американські дипломати.

Серед геостратегічних планів Будапешту – відновлення Великої Угорщини шляхом “перебудови Карпатського Басейну[2]”, що означатиме економічну гегемонію країни в регіоні, до якого входить Словаччина, румунська Трансільванія та українське Закарпаття. 

Виступаючи у 2018 р. у Літньому Університеті в Румунії, В. Орбан спершу засипав Кремль компліментами за “дотримання своїх обіцянок”, тобто за побудову нового газопроводу в обхід України, а згодом сказав: “Росія не відчуватиме себе безпечною країною, якщо її не оточуватиме буферна зона. І Україна є однією з жертв таких прагнень”. В. Орбан також категорично заявив, що він не бачить Україну членом Альянсу чи Євросоюзу, а її “шанси на входження дорівнюють майже нулю, бо економіка рухається до боргового рабства”. На його думку, “мета росіян повернутися до колишнього статусу не виглядає нереальною”.

У відповідь тодішній помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Весс Мітчелл поскаржився на те, що в своїй промові Віктор Орбан говорив про Україну як про “буферну державу”. За його словами, в “фундаментальних інтересах” Угорщини було б справедливо і ефективно, щоб Київ став частиною Заходу. Україна ж, на його думку, є прикладом того, що “невелика національна держава може домогтися політичної незалежності від Росії”.

Отже, угорські дипломати (як і провладний політикум) не цілком розуміють геополітичну ситуацію в регіоні та не мають єдиної думки щодо статусу України. Не покидає угорських політиків й ідея відновлення Великої Угорщини на румунських, словацьких та українських землях.

[1] НВ: Орбан пропонував Польщі взяти участь у поділі України – польський політик

[2] Фізико-географічне найменування території Королівства Угорщини до 1918 р.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ